Дара Корній

Крила кольору хмар


Скачать книгу

в руках шокер.

      – Тихо, Іро. А ти… Ти… Не чіпай її. – Голос мене підводить і виходить не дуже переконливо.

      Ледь помітне дрижання, цунамі обурення, сліпої надії, що все якось обійдеться, що це – просто дурний жарт. Зойк Іри підтверджує, що я взяла не той тон. Мені зараз плювати на глузливу посмішку Ліни. Хай насолоджується відступництвом на повну, потім розрахуємося з відсотками.

      Вдивляюся в очі чоловіка, котрий зараз сидить біля Іри, і бридливо морщуся. Абзац. Якийсь дурень відправив на завдання навіть не садиста, а справжнісінького наркомана. Як іще назвати істоту, котра і півдня не протягне без дози людського страху чи хоч його сурогату? Молодий іще зовсім! Коли ж устиг перетворити себе на зомбі? Тьху, нащо здався такий огидний прислужник? Тим часом істота, яку Ліна назвала «брат», мерзенно шкіриться, загрозливо розмахуючи шокером.

      Переводжу погляд на так званого хлопця Ліни, Антона, здається. Той упевнено тисне на газ, навіть не дивлячись у дзеркало. От халепа.

      – Слухай, Антоне! – Дію навмання, немає часу для роздумів та аналізу. – Ти ж не дурень. Хіба тобі не казали доправити нас до місця призначення без тілесних ушкоджень? Із тебе ж спитають, як із розумнішого! Брату своєму скажи, хай не бешкетує.

      Мені щастить хоч у цьому. Водій Антон невдоволено вишкіряється, стиха гмикнувши, що він і без мене знає, що і як робити, та все ж кидає декілька заспокійливих фраз так званому «брату».

      Напарник-брат невдоволено застигає у своєму кутку. Цього разу пощастило. Хоча його погляд красномовно свідчить, що він мені ще помститься.

      Ліна запитально та трохи розгублено дивиться на Антона. Той щойно мене, тобто жертву, послухав. Чому? Отже, вона, погодившись заманити нас у пастку, могла і продешевити? Еге ж, зрадникам завжди важко. Вартість зради завжди номінальна.

      Ірен чи то настільки налякалася, що не вистачило сил утнути якусь дурню, чи то раптом збагнула більше, ніж я. Далі вона чемно сиділа мовчки.

      Я також стишуюся. Легкий здогад настійливо свердлить мозок. Так, я мушу трішки відпочити, хай навіть за таких умов, бо, здається, мені незабаром знадобляться усі мої сили. Усі, до дрібки. Чула свого часу пораду, що добре накопичувати їх, хоч трохи подрімавши перед важливою справою. Звісно, зараз це неможливо. А от хвилька спокою перед буревієм – будь ласка. І за таке дякую. Якщо просити небагато, то інколи бажання здійснюються.

      4. Ранок

      – Дуринда, справжнісінька штурпачка! – сичу крізь стиснуті зуби, опускаючись на м’який килим.

      Не раз шановний Вікентій Леонідович, викладач психоаналізу, наголошував на важливості позитивного мислення. Навіть помилившись, варто використовувати фрази на кшталт: «Я – розумниця, от тільки цього разу дещо схибила. І тому мені трішки не пощастило. Але я таки розумниця, велика розумниця!» Авжеж. У моєму випадку без позитивного мислення самокритичніше вдатися до виразу «дуринда зацофана».

      Та каяття в мені нема ні грама. Якщо виплутаюся, то розберуся і з власними розумовими