Отсутствует

Міфологія


Скачать книгу

ої культурної спадщини, ці оповідання ставали сюжетами для творів образотворчого мистецтва, а їхні мотиви й образи були матеріалом для сюжетів, образів і порівнянь художньої літератури, починаючи до наших днів. Дійсно, без знання грецьких і біблійних переказів незрозумілими залишаються картини Боттічеллі й Рембрандта, драми Шекспіра. Та для наших читачів найбільш яскравим прикладом використання давніх міфів у творчості є, мабуть, «Енеїда» І. П. Котляревського. У цьому творі тісно переплетені давньогрецькі і давньоримські міфи й український фольклор. А втім, міф у звичайному розумінні – вигадане оповідання, казка, що не має нічого спільного з дійсністю. Проте міфи – це зовсім не казки, і оповіданнями їх можна назвати лише з багатьма застереженнями. Створення міфів, міфотворчість – це одне з найважливіших явищ в історії людства, що посідало головне місце в духовному житті людини десятки й сотні тисяч років. Над проблемою міфу сушать собі голови десятки поколінь учених, однак досі не створена теорія міфу, яка б задовольнила більшість фахівців. Ми можемо навести кілька прикладів пояснення природи міфу:

      1) міф – алегоричне, символічне пояснення природних та моральних явищ;

      2) міф – це вільні вигадки поетів чи навіть результат свідомої омани з боку жерців;

      3) міф – це історії життя не божеств, а видатних людей глибокої давнини.

      Давні вірування називаються політеїзмом, з епохи Відродження й тобто шануванням багатьох богів.

      Такі елементарні, спрощені погляди на природу міфу панували з часів античності до XVIII століття. У XVIII ст. міфами цікавилися перш за все поети (Гете, Шіллер, Кітс), які вважали, що міфотворчість та поезія – це одне й те саме. Наукове розуміння міфів починається з творів німецького філолога Г. Гейне, який висловив думку, що міф – це спроба усвідомлення світобудови, а основою міфотворчості він вважав притаманну людині ідею бога. У XIX ст. виникла так звана «міфологічна школа». Її створили Вільгельм та Якоб Грімми, добре знайомі нам як казкарі. Але насамперед вони були філологами, які займалися збиранням міфологічного та казкового (переважно давньогерманського) матеріалу і першими довели, що вивчати давні міфи можна, використовуючи матеріали фольклорні, тобто народну творчість. Послідовники «міфологічної школи» вважали, що міфологія як сукупність міфів та релігія – це одне і те ж. Але поняття «міфологія» значно ширше, бо містить розповіді не тільки про богів, але і про походження всесвіту, про героїв, про виникнення й знищення держав та міст і багато іншого.

      Пантеон – «зібрання богів».

      Наприкінці XIX і на початку ХХ ст. почали друкуватися етнографічні матеріали. До наукового обігу ввійшли справжні міфи тих племен, які ще на той час перебували в первісному стані. На прикладі цих племен вчені отримали можливість спостерігати, яке місце міфи посідають у житті. Саме в цей час з’явилося поняття «мандрівні сюжети». Так називали схожість, яка, наприклад, спостерігалася між індійськими, грецькими та скандинавськими міфами і яку важко було пояснити інакше, ніж прямим запозиченням. Дійшло до того, що майже всі грецькі міфи деякі вчені вважали запозиченими зі Сходу, зокрема з Єгипту. Протягом ХХ ст. було створено багато теорій, які намагалися прояснити природу міфу: його виникнення пояснювали існуванням так званого «первісного мислення», для якого характерна відсутність логіки; необхідністю пояснити якісь магічні дії (ритуали), що виникли у глибоку давнину та мали впливати на життя давніх людей. На думку деяких вчених, міфологія сама по собі є формою мислення, первісним інтелектом. Точок зору багато, але, повторюємо, загальновизнаної теорії міфу і досі немає.

      Що ж таке міф? Міф висвітлює відчуття й розуміння світу людиною тієї епохи, коли цей міф був створений. Людині з давніхдавен доводилося не тільки реагувати на навколишній світ, оскільки вона сама була його частиною, але й усвідомлювати його, оскільки вона була homo sapiens – «людина розумна». Явищам природи передусім надавали людських якостей: природа, всесвіт, тварини сприймалися як образи. Сам космос почасти виступає у вигляді живого велетня, з частин якого створився світ. Усе те, що оточувало людину, розглядалося як наслідок давно минулих днів, того часу, коли жили боги-творці (деміурги), першопредки (тварини або люди) та герої, тобто часів першотворення. Але треба було ще й пояснити, чому і як світ змінився, чому сталися ті чи інші події. Пояснити, зрозуміло, можна тільки використовуючи мову. Найдавніші мови не передавали загальні поняття, для їх вираження вони застосовували слова, що позначали поняття конкретні: наприклад, в одній з найдавніших мов, шумерській, поняття «відкриття» передавалося словами «двері штовхнути», навіть якщо говорилося про відкриття нового торговельного шляху; «ласкаво» було буквально «жіночно казати»; щоб сказати «вбити», говорили «голову палицею вдарити», навіть якщо це було вбивство мечем. І річ тут зовсім не в бідності мови – просто поняття загальні, незрозумілі, абстрактні висловлювали й пояснювали через поняття елементарні, близькі й зрозумілі.

      Міф передає розуміння світу не однією людиною, а багатьма поколіннями. Досвід накопичувався протягом тисячоліть, передавався з уст в уста, тобто досвід був зосереджений у мудрості предків – у традиції, яку