погрожує знахабнілому магістратові. Але там уже твердо вирішили цього разу нарешті вишкіритись на паризьких терористів. Ліонська управа самовладно відкидає кожен протест. Свого часу там неохоче прийняли до себе жахітний інструмент – гільйотину, і стояла вона без ужитку в якійсь коморі. А тепер закортіло провчити тих поборників страхоробства і оцей нібито гуманний винахід революції випробувати вперше на революціонері. Й саме тому, що машина ще не працювала, через невправність катів страта Шальє перетворилася на моторошні й огидні тортури. Тричі ковзала вниз тупа сокира, так і не перебивши засудженому шийних хребців. Нажахано дивився народ, як скуте, скривавлене тіло його вождя корчилось від несвітських катувань, аж поки зрештою кат милосердним помахом шаблі відтяв бідоласі голову.
Але та знівечена, тричі скалічена сокирою голова невдовзі стала для революції Афіною-месницею, а для своїх убивць – головою Медузи.
Конвент злякався, почувши про злочин: себто ціле французьке місто відкрито повстало проти Національних зборів? Такий зухвалий виклик одразу слід утопити в крові. Але й ліонський уряд знає, чого тепер можна сподіватися. Від опору Національним зборам він не криючись переходить до повстання. Стягує війська, лагодить оборонні споруди – проти співгромадян, проти французів, – відкрито чинить опір республіканській армії. Тепер зброя все вирішить між Парижем і Ліоном, між реакцією і революцією.
Міркуючи логічно, громадянська війна для молодої республіки тієї миті видавалася самогубством. Адже її становище ще ніколи не було таким загрозливим, розпачливим і безнадійним. Англійці захопили Тулон, пограбувавши флот і Арсенал, загрожували Дюнкеркові; водночас на Рейні та в Арденнах насідала Пруссія з Австрією, а вся Вандея палахкотіла повстанням. Битви й заворушення струшували Французьку республіку від кордону до кордону. Та ці дні були достоту героїчними для французького Конвенту. Дослухаючись до могутнього й непомильного інстинкту, що небезпеку найкраще долати, йдучи їй назустріч, вожді після смерті Шальє відмовились від будь-якої згоди з його катами. «Potius mori quam foedari», «краще загибель, ніж угода», ліпше до семи воєн додати ще одну, ніж укласти мир, що засвідчив би слабкість. І відчайдушний нездоланний порив, нелогічне й шалене завзяття врятували Французьку революцію, як згодом і російську (якій одночасно на півночі й півдні, на заході і сході загрожували англійці та найманці з усього світу, леґіони Вранґеля, Денікіна й Колчака), в мить найбільшої небезпеки. Й не зарадило, що налякані ліонські городяни вже не криючись набирали військо з роялістів і доручили його королівському генералові, – з селянських садиб та з передмість виходили пролетарські солдати, і 9 жовтня республіканська армія штурмом узяла охоплену повстанням другу столицю Франції. Мабуть, цим днем Французька революція пишалася найдужче. Коли голова Конвенту врочисто підвівся й повідомив про остаточну капітуляцію Ліона, всі депутати зірвалися