Шість казок. Максим Федорченко

трапляє в очі! А, так: очі в равликів розташовані на кінцях їхніх напівпрозорих ріжок – такі маленькі цяточки.

      Почекав Равлик трохи та знову ріжки з глека вистромив – і знову отримав воду в очі! Равлику це геть не сподобалось, і він попрямував назад, у глек, де в затишній темряві мешкали інші равлики – Равликові діти, онуки та праонуки.

      – Білий світ – то є суцільна вода в очі! – повідомив Равлик своїм нащадкам. – Кажу вам істину: тримайтеся цього глека та не шукайте нічого іншого поза ним, адже отримаєте лишень воду в очі.

      Ця думка поширилася глеком так швидко, як це тільки можливо серед такого повільного народу як равлики. Поступово вона перетворилася на пануюче серед глекових равликів уявлення про будову світу. Світ складається з глека, де затишно, тепло, а харчі ростуть самі собою просто нізвідки, та з білого світу, який геть увесь – суцільна вода в очі.

      Та за деякий час у равличому народі з’явився молоденький і доволі прудкий равлик. І вирішив він самостійно дізнатися: що ж то воно таке, той білий світ. Він потихеньку видерся на край глека та обережно вистромив свої ріжки назовні.

      А над луками буяло літо. Соковиті трави, запашні квіти, щедре сонечко, блакить неба з білими хмаринками – ось що побачив юний равлик! І він швиденько – так швидко, як тільки міг – попрямував назад, аби розповісти всім іншим, що білий світ – прекрасний.

      Йому не повірили: вже давно всі равлики звикли вважати, що білий світ за межами глека – суцільна вода в очі. Над юним равликом глузували, над ним відверто знущалися, а згодом навіть почали його звинувачувати. Адже він не лише розповідав нісенітниці про загальновідомі речі, але й підривав авторитет старого Равлика!

      Старий Равлик, до речі, повівся гідно. Він так сказав равличому народу:

      – Я особисто перевірю повідомлення юного бунтівника, – і попрямував до краю глека. Та коли він вистромив назовні свої напівпрозорі ріжки, погода вже змінилася, як це влітку буває, і над луками пішов дощик. Равлик знову отримав воду в очі та повернувся до інших із цією звісткою. Відтоді з юним равликом вже ніхто навіть не спілкувався – всі вважали його небезпечним божевільним.

      Аж тут нагодилася корова. Йшла вона собі луками та зачепила копитом старий глек, в якому жили равлики, глек і розсипався на друзки! Так равлики втратили належну їм глекову частину світу, опинилися на світі білому та розповзлися ним навсібіч. Побачили вони чимало: і холодну воду в очі, і щедре на тепло сонце, і багаті на траву луки, і безжальну до равликів зиму. Відтоді вже кожен равлик знав, що білий світ – різноманітний, є в ньому і вода в очі та інші прикрощі, але трапляється чимало смачних, цікавих і прекрасних речей.

      І тільки старий Равлик лишився жити під уламками глека. Він настільки звик вважати, що білий світ – то суцільна вода в очі, що навіть ріжки свої ніколи з панциру не вистромляв, беріг очі від води.

      Так і живе досі старий Равлик під уламками глека на луках посеред величезного й різноманітного білого світу!

      Опір серця

      Жив собі колись хлопчик на ім'я… втім, його ім'я для цієї історії не має значення, адже таке могло трапитися будь із ким. Головне ж про того хлопчика ось що: неслухняний він був.

      Отже, жив собі неслухняний хлопчик. Він не слухався ані мами, ані тата, ані бабусь-дідусів, тіток-дядьків і всіх інших родичів, ані вихователів у дитсадочку чи просто старших роками людей – ніколи, нізащо, за жодних обставин.

      Хлопчик був настільки впертий у непослуху, що змучена родина навіть вдавалася до хитрощів. Йому щось суворо забороняли або, навпаки, наполегливо щось наказували – насправді ж воліючи, аби той вчинив навпаки. Та цей відчайдушний обман, нехай і вимушений, викликав у батьків хлопчика пекучий сором. А ще вони побоювалися, що в голові хлопчика, й без того непокірливий, утвориться суцільний безлад, і всі «добре» та «погано», «можна» та «неможна» переплутаються назавжди. Тому в такий спосіб від хлопчика добивалися чогось всього лише двічі або тричі за все його неслухняне життя.

      Доки хлопчача непокора лишалася горем родини, її ще якось терпіли. Та коли хлопчик пішов до школи, миритися з нею далі стало неможливо. Хлопчисько не слухався ані вчителів, ані заступників директора, ані самого грізного директора школи – з усіма ними він поводився без жодної поваги. Він не зважав навіть на вахтерів і прибиральниць, яких всі первачки чомусь боялися до запаморочення. Родина неслухняного хлопчика щодня тліла від сорому за нього, але вдіяти нічого не могла.