Ентоні де Мелло

Одна хвилина для нісенітниць


Скачать книгу

аний на кінець травня. Якраз 30-го травня ми і зустрілися з Тоні в Бомбеї. Кілька годин обговорювали дизайн майбутньої книжки. Упоравшись із цим, я запитав Тоні про рукопис «Однієї хвилини для нісенітниць». Він сказав мені, що вже закінчив роботу над ним і надішле його, щойно повернеться з Америки. Після цього засяде за роботу над книгою медитацій.

      Близько шостої вечора ми попрощалися, бо ж я поспішав, аби встигнути на свій потяг до Гуджарату. За дві години він теж вирушив до аеропорту. Тоні де Мелло помер в Фордгемському університеті вночі 1-го червня 1987 року, найпершого ж дня свого перебування в Нью-Йорку.

      Він зовсім не очікував аж такого швидкого повернення додому. Його тіло доправили в Індію вранці 13-го червня і поховали того ж вечора на кладовищі при церкві св. Петра в місті Бандра, де свого часу Тоні прийняв хрещення. Серед його паперів було знайдено три рукописи:

      1. «Одна хвилина для нісенітниць»: «Готова для видання», – сказав він, але історії не мали заголовків, і не було оглаву. Чи він планував додати їх? Про те ніколи вже не дізнаємося – певно, що ні, раз він сказав мені ці слова: «Готова для видання».

      2. Матеріали конференцій-ретритів, які він проводив. Рукопис цієї книги був повністю відредагований і підготований для друку – втім, Тоні жодного разу не згадував про цю книгу ні мені, ані комусь іншому. Ми видали її під заголовком «Спілкування з Богом: матеріали конференцій-ретритів».

      3. Незавершений рукопис книги медитацій, який він планував доопрацювати після свого повернення з Америки, і який ми видали у тому вигляді, в якому він зостався після нього, під заголовком «Заклик до любові».

      Отже, перед вами його остання книга – «Одна хвилина для нісенітниць», яку він хотів видати після «Молитви жабки». Публікуємо її такою, якою він залишив її, без заголовків та оглаву: просто історії, одна за другою, у тому ж порядку, в якому склав їх автор.

      – Майстер ваш верзе казна-що. Суцільні нісенітниці, та й годі, – сказав один відвідувач монастиря, якийсь час послухавши Майстрові речі.

      На це учень відповів:

      – Ти б теж говорив нісенітницями, добираючи слова для ТОГО, що не може бути висловлене словами.

      Та чоловік той не вгавав і сказав про це напряму Майстрові. На що отримав таку відповідь: «Не така вже й біда – сказана нісенітниця. Вряди-годи почуєш її від кожного. Біда, коли їх кажуть із значущим виглядом».

      Майстер у цих оповідках – не якась конкретна особа. Він – індійський гуру, дзенський роши, даоський святий, юдейський рабі, християнський монах, суфійський містик. Він – Лао-цзи й Сократ, Будда й Ісус, Заратустра і Магомет. Його мова лунала і в сьомому столітті до нашої ери, і в двадцятому столітті також. Його мудрість належить як Сходові, так і Заходові. Але ж чи так це важливо насправді: були у нього історичні попередники і хто вони? Бо ж, за великим рахунком, історія – це переказ зовнішніх проявів, а не глибинної Реальності; доктрин, а не Мовчання.

      Аби прочитати одну оповідку з тих, що вміщені на подальших сторінках, знадобиться не більше хвилини. Можливо, Майстрова мова здаватиметься вам парадоксальною, важкою для сприйняття, дратуватиме вас чи навіть виглядатиме відвертим безглуздям. Авжеж, це непроста книга Вона була написана не для того, щоб повчати, а щоб Пробуджувати. На її сторінках криється (не в друкованих словах, і навіть не у самих притчах, але в її дусі, в її настрої та атмосфері) сама Мудрість, яка не може бути передана людською мовою. Читаючи, що написано на друкованій сторінці, й б’ючись над «темною» мовою Автора, ви цілком імовірно можете несподівано наштовхнутися на Мовчазне Вчення, яке приховане у цій книзі, і станете Пробудженим – і повністю трансформованим. Оце і є те, що звуть Мудрістю: преображення без найменшого зусилля із вашого боку, докорінна зміна, – віриш ти в це чи не віриш, і лишень завдяки пробудженню до реальності, яка не в словах, яка лежить поза досяжністю слів.

      Якщо вам настільки пощастить, і ви станете таким Пробудженим, тоді пізнаєте, чому найвлучніше слово – не сказане, найвлучніша дія – не зроблена, і найвлучніше зміна – та, якої не прагнув.

      УВАГА: оповідки приймати малими дозами, по одній чи дві зараз. Передозування знижує їхню дієвість.

***

      Майстрів учень так сказав одному новоприбульцю до монастиря:

      – Мушу попередити тебе, що ти не зрозумієш і слова із того, що каже Майстер, якщо не матимеш відповідного настрою.

      – А що ж це за настрій такий?

      – Будь як студент, налаштований будь-що вивчити іноземну мову. Слова, які Майстер вимовляє, звучать знайомими, але будь насторожі: вони мають цілком «іноземне» значення.

***

      Майстер цілком був здатний влаштувати комусь рознос, коли вважав, що критика доречна. Але, на загальний подив, ніхто й ніколи не ображався на його критичне слово. Коли Майстра якось запитали про це, він відповів таке: «Все залежить від того, як критикуєш. Люди – що ті квіти: відкриті й чутливі до дощику, та закриваються перед бурхливою зливою».

***

      «Добрий спосіб побачити свої вади, – сказав Майстер, – це спостерігати, що саме дратує тебе в інших».

      Він