/v>
Ці легкі пір’їни сипали щосили…
Все навколо стало білосніжно-білим.
Раптом в диво-птиці серце защеміло:
– Десь поперед мене полетів мій милий!..
Я тут забарилась… Що ж я наробила?!..
Швидко полетіла навздогін за милим.
І рожева птиця сіла на подвір’я.
Танцювала птиця, розсипала пір’я.
Це рожеве пір’я навкруги літало…
Вже садок рожевий! Птиці все замало!
Раптом в диво-птиці серце защеміло:
– Десь поперед мене полетів мій милий!..
Я тут забарилась… Що ж я наробила?!..
Швидко полетіла навздогін за милим.
І червона птиця сіла на подвр’я.
Танцювала птиця, розсипала пір’я.
І чудові квіти зацвіли червоно.
Виноград червоні набирає грона.
Раптом в диво-птиці серце защеміло:
– Десь поперед мене полетів мій милий!..
Я тут забарилась… Що ж я наробила?!..
Швидко полетіла навздогін за милим.
Жовта диво-птиця, сіла на подвір’я.
Танцювала птиця, розсипала пір’я.
Птиця жовтий колір понад все любила.
Жовтим листя стало, трави пожовтіли…
Раптом в диво-птиці серце защеміло:
– Десь поперед мене полетів мій милий!..
Я тут забарилась… Що ж я наробила?!..
Швидко полетіла навздогін за милим.
Ой, летіли птиці різнокольорові,
Барви дарували радісні, чудові!
І малі, й великі скрізь пташки літають.
Диво-птиць чотири лиш у рік буває.
КИЦЯ-ЧАРІВНИЦЯ
Кажу всім – мені не вірять: – Миша є у нас в квартирі!
– Киця ступінь вчений має, в хату мишок не пускає!
Я вночі тихенько спала, миша раптом налякала.
Бо якщо вона захоче – налякає й серед ночі.
– Що ж ти робиш? Чи не бачиш,
Що дитина гірко плаче?!
Почала я міркувати, як ту мишу… налякати.
Всі чудову нашу кицю називають «чарівниця»!
Мишу капосну спіймати кицю кличу я до хати.
Та її ніде немає – все кудись вона зникає!
На обід лише прийде: – Де була ти, кице, де?
З’їсть усе, що є у миці, по обіді – знову в путь.
Нашій киці-чарівниці навіть ніколи… зітхнуть!
І вона, як хвиля в річці – то з’явилась, то нема.
Я ж не можу замість киці мишу ту ловить… сама!
Миша радісно танцює – киця знову десь мандрує.
Вже набридла миша та! Може, взяти нам… кота?
Чарів, певне, він не знає і раптово не зникає.
Але, може, хитру мишу він якраз і… налякає.
ЇЖАЧОК-МАНДРІВНИЧОК
Їжачок-мандрівничок взяв з собою багажок,
Брилик – на голівку й рушив у мандрівку.
Їжу в вузлику він ніс, поспішав хутенько в ліс.
Стежечками він ходив, ніжки дуже натрудив.
А як трішки зголоднів, то малинки натрусив.
На пеньку відпочивав, за бджілками слідкував.
Бджілки мед з квіток збирали,
Потім в соти його клали…
Щось поблизу засвітилось – а то лісонька з’явилась:
– Ти куди, мандрівничок, мій смачненький їжачок?
І кого ти тут шукав? А чи, може, заблукав?
Раптом лиску затрусило, аж зубами скреготіла! —
Майже десять їжаків стисли лисоньку з боків.
Це родина їжакова йшла на розшуки малого.
Голки гарно нагострили, лиску геть прогнать хотіли.
Мить – лисиці вже нема, не поїла задарма.
Їжачок-мандрівничок позбирав всіх діточок
І малим розповідає, що у мандрах їх чекає.
Сам їжак давно вже звик, що для всіх він – Мандрівник!
КАЧЕЧКА КАТЯ ТА ЧАЄЧКА ЛЮСЯ
У річечки Кодими є свій секрет:
Там, де зелений росте очерет,
Качечка Катя свій дім збудувала.
Цілими днями вона полювала.
Вночі її річка тихенько гойдала…
Білого човника качка в’язала,
Чайці-сусідці тихенько казала:
– Човник потрібен, щоб рибку ловити,
Потім свіженьку на продаж возити.
Так в очереті рибачки живуть,
Справу цінують свою, бережуть.
Везуть у неділю свій цінний товар
Човником в місто, на рибний базар.
Рибка