Ян Валетов

Чужі сни


Скачать книгу

им чином.

      Ми з дружиною поверталися додому з Києва машиною. 500 кілометрів дороги – чудовий привід увімкнути уяву, особливо коли є помічник. Тут саме час подякувати за «Чужі сни» моїй дружині Лесі, бо без неї цієї книги точно б не було.

      – Слухай, – запропонувала вона, – напиши поки що містичний трилер! Ти ж ніколи не писав у цьому жанрі!

      (Ті, хто мене знає, зараз зрозуміли, в яку чутливу нотку влучила моя дружина. Новий жанр – це нездоланна спокуса!)

      – Гм… – сказав я. – Нумо подумаймо…

      І ми подумали. І придумали історію подружжя, яке бачить чужі сни, а насправді цієї миті подорожує паралельними світами. Навіщо? Звичайно ж тому, що їхні світи – у небезпеці! Ми ще трохи поміркували і придумали розвести чоловіка та дружину в одному світі по різні сторони барикад – нехай воюють одне з одним до повної знемоги. Потім ми вирішили, що їхній конфлікт на одному боці має впливати на їхні взаємини на іншому. Це було гарною ідеєю. Скелет почав обростати м’ясом.

      Ми приїхали додому, і я записав усе нами придумане у вигляді синопсиса. І хоча моя дружина відмовилася бути співавтором книги і писати її разом зі мною, але нехай читач заздалегідь знає, що це все не сам я придумав, це у нас сімейне.

      Звичайно, книга відрізняється від синопсиса, як реальні події від показань свідків. Я використовував у ній іще один сюжет, який чекав своєї черги у засіках, надав подорожам між паралельними світами псевдонаукового вигляду, додав альтернативну історію світобудови, придумав Одвічних…

      Роман писався легко і швидко, розділ за розділом, я вже планував, що він побачить світ наприкінці 2013 року, але… Людина гадає, а хто рядить, ви вже самі визначитеся.

      Гримнули події 2013—2014 років, і рукопис, ґрунтовно потовщавши за місяці роботи, ліг у шухляду, звідки я його витягнув уже після «1917» і «Кращого віку для смерті», у 2018 році. Багато що змінилося за цей час, і книга в тому вигляді, в якому вона задумувалася, сильно запізнилась. Інші ринки, інші турботи, інші читачі…

      Повернувшись до написання, я раптом зрозумів, що тон книги має бути іншим, що пишу я не фантастичний містичний трилер, а роман-містифікацію, в якому є і навмисна стилізація під самі зрозумієте кого, і відверте глузування, самі побачите з кого, і сатира, самі побачите з якого приводу, і політика, і любов, і…

      Таким чином, усе є, аж до розіграшу – самі зрозумієте де.

      Загалом, містичний трилер у мене не вийшов. Вийшов дивний гібрид із міського роману, пригод, наукової фантастики, роману катастроф і просто фантастики. Позаяк навіть мені не вдається точно визначити жанр уже написаного твору, ми з видавцем домовилися вважати «Чужі сни» фантастичним романом. Хао! Нехай буде так! Зрештою, мушу ж я відповідати тому, що про мене пишуть? Сказано ж – письменник-фантаст!

      Реальність увірвалася в книгу, змусила згадати про те, що у 2012-му здавалося мені неважливим. Я не поміняв ідею, не змінив основну думку, не змінив симпатії й антипатії, але інтонація… Інтонація змінилася, бо змінилося життя навколо нас. Цій книжці шість років, чотири з яких вона провела у летаргічному сні, але прокинулася, щоб народитися на світ зміненою. Я не знаю, чи сподобається вона вам, але в ній я намагався бути самим собою, нехай не таким, яким мене знає більшість читачів, але все-таки – собою.

      Зі мною залишався мій давній друг, колега і редактор Олександр Данковський. Спасибі йому за це. Повірте, редагувати мене – тяжка праця.

      Обкладинку намалював мій постійний художник і давній друг Всеволод Малиновський, і вона навмисно олдскульна – коли прочитаєте книгу, зрозумієте чому. Спасибі, Сево, я дуже ціную твоє розуміння ідеї та вміння спіймати суть.

      Дякую сім’ї, яка терпить моє письменницьке хобі, що забирає стільки часу.

      Дякую читачам, які в мене вірять.

      І ще раз спасибі моїй дружині Лесі за подружжя Давидових і все, що з ними сталося. Поки я писав «Чужі сни», ти весь час слала мені посилання на різні катаклізми, що відбуваються на планеті – цунамі, землетруси, урагани, – і просила закінчити роман так, щоб усе було добре.

      Запевняю тебе: все буде добре! Світ у надійних руках, і з ним нічого поганого не станеться!

      Роздiл 1

      Варшава. Міжнародна книжкова виставка.

      Стенд видавництва «Прометей».

      Жовтень

      – Скажіть, пане Давидов, ви як письменник несете людям «розумне, добре, вічне…»?

      Молоде дівчисько. Цікаво, чи знає воно, хто вперше сказав про «розумне, добре, вічне…»? Очі розумні, напевно, знає. Читала.

      – Можете говорити російською, – пожартував Денис. – Я все ще розумію.

      Публіка, що зібралася на стенді, заусміхалася боязко, поглядаючи на «російський пул», який підтягнувся до початку зустрічі майже у повному складі. Українських журналістів на виставці було один-два, та й по всьому. Або грошей не вистачало, або бажання, але навкололітературну пресу було представлено слабо, щоб не сказати «ніяк». Зате російські видання приїхали у повному складі. Раніше Денис би порадів: якщо приїхали, то напишуть обов’язково,