них носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Повторне порушення карається штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням всіх примірників, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, аудіо -і відеокасет, дискет, інших носіїв інформації, обладнання та матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Кримінальне переслідування також відбувається згідно з відповідними законами країн, де зафіксовано незаконне відтворення (поширення) творів.
Книга містить криптографічний захист, що дозволяє визначити, хто є джерелом незаконного розповсюдження (відтворення) творів.
Щиро сподіваємося, що Ви з повагою поставитеся до інтелектуальної праці інших і ще раз Вам вдячні!
Для Рене
Вступ
Уже багато років юрмище цікавих і фахівців, причетних до аерокосмічної галузі, збирається до колись заболоченої місцевості у Флориді.
Це мис Канаверал, що трикутником розташувався вздовж Атлантичного узбережжя. Пошарпаний нескінченними ураганами, він міг стати лише об’єктом з іще однією сумнівною схемою землевпорядкування, можливістю мати шанс, звільненим зі служби військовикам після Другої світової війни, придбати заміські ділянки землі. Однак їх випередили серйозні люди з логарифмічними лінійками і дісталися до нього першими. Вони прискіпливо вивчили мапи Сполучених Штатів у пошуках територій, де можна було б запускати нашпиговані вибуховими речовинами величезні літальні апарати. На випадок, якщо дані об’єкти під час зльоту за непередбачених ситуацій і катастроф падатимуть, це місце мало бути неподалік від океану. А ще його місцезнаходження мало бути задосить близько до екватора, щоб траєкторія обертання Землі якнайкраще сприяла таким запускам. Мис Канаверал видався їм чудовим варіантом.
Це відбувалося понад півстоліття тому. Тож американці, щоб мати можливість відірватися від землі й облетіти планету у відкритому космосі та дістатися до найближчого сусіда-супутника Землі, з максимальною необхідністю заповнили бетонними фундаментами заболочені землі Флориди. Позаземні польоти спочатку було здійснено на космічних кораблях «Mercury», потім «Gemini» і, нарешті, «Apollo», «Skylab», а потім космічний шатл. Космос дедалі менше здавався обителлю богів і все більше починав служити людям, а їхня традиційна звична набожність поступово витіснялася засиллям технократичної бюрократії.
Національне управління з аеронавтики і дослідження космічного простору (NASA), засноване у 1958 році, починало свою діяльність як спеціалізоване товариство, котре у сфері освоєння космічного простору змагалося за пріоритетність із радянськими колегами. До нього увійшли не лише простодушні американські інженери та відважні пілоти-випробувачі, а й колишні нацисти – спеціалісти з ракетної техніки, яких було запрошено сюди з капітульованої Німеччини. NASA стало вигадливою установою, яка головним чином зосередилася на будівництві та утриманні найдорожчого об’єкта, спорудженого за всю історію людства, – Міжнародної космічної станції (МКС), що стала форпостом наукових досліджень із космонавтики на орбіті.
Перемога Сполучених Штатів Америки у міжнародних космічних перегонах вселяла благоговіння: величезні гроші, інтелектуальна еліта і майстерність – усе заради того, щоб поставити на службу закони фізики, щоб відправити вразливе людство туди, де йому зовсім немає місця. Після здійснення програми пілотованих польотів «Apollo» на Місяць амбіційні космічні програми опинилися під впливом певного самовдоволення. Складалося враження, немовби Сполучені Штати доклали стількох зусиль, аби дістатися Місяця зовсім не заради того, чого досягли ті першовідкривачі, а заради того, що це означало для спостерігачів. NASA прирівняли до витонченої пропагандистської операції в межах холодної війни.
Тільки-но агентство продемонструвало здатність дістатися Місяця, відступати не було очевидних підстав. Президенти на словах підтримували дослідження космосу, однак тих, хто надто наполегливо прагнув до зір, вважали здебільшого мрійниками.
І тут з’являється Ілон Маск – засновник та генеральний директор «Space Exploration Technologies Corporation». А ще він має титул «головного розробника» і, безумовно, зовсім не є мрійником, особливо за мірками космічних ботанів. Наполегливий уродженець Південної Африки заснував компанію «Space X», як її ще називають, щоб мати змогу провести пенсію на Марсі. На сорок четвертий день народження Маска компанія мала зробити йому подарунок: запустити ракету на орбіту й уперше в історії безпечно повернути її на Землю.
Космічний пусковий комплекс-40 (SLC-40), розташований на мисі Канаверал, має багату історію – на думку Маска занадто велику, у вигляді накопичених правил, звичок і традиційної мудрості. Інженери Маска переобладнали старий стартовий майданчик Повітряних сил для ефективнішої роботи, використавши механізми, які давали змогу рухатися швидше і дешевше. Нині вони будують новий приватний космічний порт