. Кіноповість є результатом продовження роботи над фільмом – заготовкою для чотирьох телевізійних серій.
У кіноповісті ви знайдете епізоди, яких немає в прокатному двогодинному варіанті фільму. Майже всі ці епізоди вже існують як відзнятий матеріал. Вони позначені в тексті курсивом.
Кіноповість дозволяє зупинитися на несподіваних поворотах сюжету, розставити акценти, уповільнює рух екранного часу, а головне – до контексту фільму додається дуже важлива складова: кілька нічних розмов ХАТИ з КАТЕРИНОЮ. За жанром ці розмови – спілкування двох жінок, одна з яких побачила в житті набагато більше, ніж інша. Інколи КАТЕРИНА обговорює з ХАТОЮ історичні, навіть філософські проблеми, буває, вони розмірковують про побут, часом взаємини загострюються до суперечок «свекруха – невістка».
Нічні розмови між ХАТОЮ і КАТЕРИНОЮ надають ХАТІ право голосу, змінюють статус ХАТИ з нерухомості на живе створіння, що має свою пам’ять, свою душу.
Запрошення на толоку
До 1991 року я не міг сподіватися зняти «Толоку» через гостру несумісність з канонами радянської ідеології. Після 1991-го з’явився шанс, але наш кінематограф почав гальмувати й на середину дев’яностих примерз до рейок на довгі півтора десятиліття. Час від часу його вдавалося підштовхнути, але невдовзі він знову зупинявся перед червоним світлом. «Толока» не була винятком.
Перший раз розпочати роботу над екранізацією балади Тараса Шевченка «У тієї Катерини хата на помості» на студії імені Олександра Довженка вдалося у 2004 році. До зйомок не дійшло – фільм зупинили.
Не подумайте, що я скаржуся. Мені нема на що. Після 1991 року я зняв, крім короткометражних, чотири повнометражні фільми – «Фучжоу», «Сьомий маршрут», «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» і «Толоку».
Всі ці фільми для мене – окремі й дуже особливі сторінки. «Фучжоу» – 20 років життя від задуму до реалізації (1975–1995), «Сьомий маршрут» – 22 роки (1975–1997), «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» – 45 (1967–2012), «Толока» – 53 роки життя (1967–2020).
Ці чотири фільми є для мене принциповими не тому, що довгоочікувані, а тому, що їх неможливо було зняти до 91 року. А дуже хотілося.
Довелося мріяти. Намріяв 140 років. Я не можу розділити на чотири частини роки очікування, бо для мене це один фільм – квартет, що складається з різних музичних інструментів, але об’єднаний спільною мелодією. Навіть «Сьомий маршрут», що має вигляд несподіваної електрогітари поміж бандури, кобзи й флейти-дубельцівки, підтримує спільний ритм. У кожному з цих фільмів є репетиція «Толоки»: у «Фучжоу» – хата, що пливе посеред моря разом з хазяїном, який не може її покинути; у фільмі «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» – натуральна українська толока поруч з індіанськими вігвамами. Навіть у цілком урбаністичному «Сьомому маршруті» поранений боєць посеред пустелі за лічені секунди будує хату, вік якої від народження до смерті – лічені хвилини. Феномен української хати – таємниця толоки – починаючи з 1967 року проростала епізодами в інших задумах, сценаріях, фільмах.
Хата народжується під час толоки
Фільм народжується багато разів – під час виникнення задуму, потім коли пишеться сценарій, а далі – на кожному новому етапі, з кожним новим членом знімальної групи, з кожним затвердженим актором, з кожним знімальним днем, під час монтажу і створення музики… Але справжнє народження фільму – у глядацькій залі. Так само, як народження хати під час толоки.
Кажуть: «Як човна назвали, так він і попливе». Здається, це так само стосується і фільмів. «Толоку» ми знімали толокою – знесли докупи очерет, глину, реквізит, операторську техніку, костюми, зібрали знімальну групу, після зупинки фільму зібрали ще одну, запросили акторів, одного крука, одну козу, одного собаку, коней запросили, чорнобильську пожежну машину, парочку німецьких штурмовиків «Юнкерсів», дванадцять вагітних жінок, кульову блискавку, не забули секретаря сільського партосередку, один ураган, одного Героя Радянського Союзу з золотою зіркою на грудях, один загін польських гусарів проти татарської кінноти, три десятки українських бранок, озброїли й вдягли два війська – Карла ХІІ (25 000 вояків) і Петра І (42 000 вояків)…
Звичайно, ми не змогли б це зробити, якби не існувало Магії Тараса Шевченка.
А також Магії Дзеркала Екрану.
Саме ці магічні сили допомогли об’єднати в одному фільмі далекі часи із сьогоденням: XVII сторіччя – з подіями, що передали естафету далі від 1709 року до 1918, від 1933 до 1941, 43, 54, 84, 86, 88 року і поступово дісталися наших днів.
Власне, саме тут відповідь на запитання: «Чому герої фільму (включно з собакою) живуть так довго?» Шевченко взагалі розглядав всі покоління українців як одне єство, свої слова присвячував «І мертвим, і живим, і ненародженим».
Наш фільм – це чотирьохсотрічна подорож хати Катерини просторами ризикованого землеробства за умов, несумісних з життям, у пошуках таємниці толоки. Толока має багато таємниць. Толока – не лише будівельний процес. Це стратегічний ресурс існування України. Цей ресурс невичерпний, він відновлюється кожного разу, коли зимовим морозним світанком виходять на кригу ставків, озер і річок чоловіки з косами й починають