в постійній напрузі. Герої – переважно звичайні люди. Автор прагне розкрити їхню психологію, дослідити еволюцію характерів, мотивацію вчинків і дій.
Характери героїв розкриваються через монологи та діалоги.
Драма як специфічний вид мистецтва належить одночасно і літературі, і театру, оскільки реалізується повністю лише у процесі колективної творчості як письменника, так і режисера, художника, композитора, а також акторів.
Історія жанру драми налічує чималий час. Її зародження можна помітити в драматургії античності (трагедії Есхіла, Софокла, Евріпіда у Стародавній Греції). Проте частина літературознавців вважає, що драма як окремий жанр виникла лише у XVIII столітті, витіснивши трагедію.
Існує декілька видів драми. Історична драма – п'єса, в якій розповідається про життя й діяльність державних діячів, полководців та інших історичних осіб. Взірцями таких драм є «Володимир» Феофана Прокоповича, «Йосип Патріарх» Лаврентія Горки, анонімна «Милість Божа».
Мелодрама – різновид драми, з дуже емоційними переживаннями персонажів чи трагічними сюжетними подіями. Трагедії Вільяма Шекспіра «Отелло», Король Лір», «Ромео та Джульєтта» широко відомі публіці у багатьох країнах світу. Вільям Шекспір – один із найвідоміших драматургів світу, автор принаймні 17 комедій, 10 хронік, 11 трагедій, п'яти поем і циклу зі 154 сонетів. Шекспір визнаний найвидатнішим англійським драматургом усіх часів. Його вважають національним героєм та одним із символів Англії, її національним поетом. Твори перекладені багатьма мовами світу і з'являються на театральній сцені частіше, ніж п'єси будь-якого іншого драматурга, який коли-небудь жив і творив.
Психологічна драма зображує конфлікти особистості і суспільства крізь призму людських емоцій і чуттєвих переживань. На перший план виходить внутрішній світ героїв, їх інтимний простір, що формує їх вчинки. Дії героїв у психологічній драмі, як правило, знаходять своє психологічне пояснення та мотиви. Як приклад, можна навести твір росіянина Михайла Лермонтова «Маскарад». Твір Лермонтова «Маскарад» – п'єса у віршах, в 4-х діях. Головний герой – дворянин Арбенін, наділений розумом та кипучою енергією. У ньому яскраво виражена гуманістична пристрасть, яка засуджує світське суспільство. Своїм лицемірством «вищий світ» нагадує маскарад, де під маскою приховано справжнє обличчя. Основна ідея твору – людині важливо слідувати істинним цінностям, а у світському суспільстві цінності сильно спотворені. Світські люди егоїстичні та злі, і взаємодія з ними може призвести до трагічного фіналу. Вплив соціального середовища на людину, на її характер та долю безперечний. На жаль, жертвою обставин, що склалися, і злого року стає прекрасна добра жінка, дружина Арбеніна – Ніна.
Нова драма – виникла в атмосфері культу науки, зумовленого надзвичайно бурхливим розвитком природознавства, філософії й психології, і, відкриваючи для себе нові сфери життя, всотала дух всемогутнього й всепроникного наукового аналізу. Яскравими представниками нової драми є Генрік Ібсен, Август Стріндберг, Герхарт Гауптман, Антон Чехов, Моріс Метерлінк, Бернард Шоу, Леся Українка, Володимир Винниченко. Генрік Ібсен – норвезький драматург і поет, реалістичні і суперечливі п'єси якого революціонізували європейський театр. Найвідоміший твір Ібсена – «Ляльковий дім» (в інших перекладах: «Нора: драма на 3 дії») – п'єса на три дії, прем'єра якої відбулася в Данському королівському театрі у Копенгагені 21 грудня 1879 року. П'єса була опублікована в тому ж місяці, напередодні прем'єри. 2001 року твір Ібсена занесено до реєстру програми ЮНЕСКО «Пам'ять світу». Після постановки п'єса викликала багато дебатів, оскільки в ній гостро критикуються шлюбні норми XIX століття.
До речі, деякі драматурги, як всесвітньо відомі автори англієць Вільям Шекспір і француз Мольєр, Іван Котляревський та Михайло Старицький (корифеї українського театру) не тільки писали п'єси, а й самі реалізовували їх на сцені. Неперевершеним майстром психологічної драми вважається російський драматург Антон Чехов. Його п'єси, написані більше сторіччя тому, досі дуже затребувані на театральних підмостках. Образи героїв, їх характер та тип поведінки, створені автором, а також спосіб думок та переживань досі хвилюють сучасних глядачів і не залишають байдужими театральну публіку. Антон Павлович Чехов – класик світової літератури. Лікар за фахом. Почесний академік Імператорської Академії наук з розряду красного письменства (1900—1902). Один із найвідоміших драматургів світу, реформатор театру. Його твори перекладені понад 100 мовами. Його п'єси, а зокрема «Чайка», «Три сестри» та «Вишневий сад», протягом понад 100 років ставляться в багатьох театрах світу.
Багато письменників світу переймалися долею жінки, вивчали жіночий характер, її світогляд, душевні переживання. Жінки – головні героїні багатьох п'єс відомих та не дуже відомих драматургів світу. Їх образи неперевершено втілені на сцені багатьма талановитими актрисами минулих століть та сучасності. Один з яскравих прикладів жіночих ролей в театрі є образ Катерини із «Грози» російського драматурга Олександра Островського. Вершиною драматургії Олександра Островського – є твір «Гроза» – п'єса, що стала хрестоматійною завдяки високим художньо-образним якостям,