Чумаківська комуна. Микола Хвильовий

ха надмрійна пісня обивательського щастя. А апогей його – канарейка в клітці.

      …Над повітовим містом промчалась революція. Зламала декілька вікон, зруйнувала чимало будинків, розбила гурт сердець і помчалась далі.

      …Все йде, все минає й відходить, не вертається, а обиватель знову намагається впірнути в бакалійний сон старосвітського галантерейного життя.

      Але сон неспокійний буде, сон тривожний буде: чує обиватель – блукає містом хтось невідомий, хтось арештантський.

      І каже він, зідхаючи:

      – Да, шерочко.

      …Коли злізти на гору, там манастир. Покрівський зветься, а не долізти до манастиря – Чумаківська комуна. Таки справжня комуна імені Василя Чумака.

      Мрійник загинув в імлисту київську ніч, а маленька комуна й досі живе в повітовім місті, де пахне Гоголем.

      II

      Біля воріт написано: «В сєм домє прожіваєт дворянін Гараєм».

      …А коли на бруку дітвора здіймає гамір, молодий поет Андрій (Андре) деклямує з Чумака:

      – Безнадійно. Є надія: ось, на цьому бруку.

      – Переможці. Піонери. Тисну вашу руку.

      Біля комуни проходять і тіні минулого – черниці чорні (тепер живуть невідомо де, а в манастирі церква й дитячий будинок).

      Недалеко й калюжа, а в калюжі вовтузиться сонце, як порося.

      Іноді сонце заверещить золотом, тоді на мозок спадає гаптований серпанок.

      …До Андрія підходить Варвара й оповідає про яму – недалеко яма, куди черниці скидали колись «незаконних» немовлят: опороситься черниця й запричаститься тайни вбивства.

      Підходить товаришка Валентина – високолоба (чудовий високий лоб… люблю високолобих. М. X.).