Пудель. Микола Хвильовий

знову іскрясте шосе й даль молодих лісів.

      На двадцять кроків уперед ішли – мадмуазель Арйон (опереточна співачка з «Не ридай») і дві баришні з редвидату: Тоня (так говорив студент) і, може, Дуня, може, Катя – невідомо: з нею ніхто не говорив. З ними: якийсь тип і студент – організатор вечора.

      Вечір (музикально-вокально-танцювальний каламбур) на віллі «Зелений Гай», сьогодні, «на користь». Ще аlma mater прохала Сайгора сказати вступне слово на тему: біжучий мент.

      Арйон ішла під рожевою парасолькою, яку ніс тип. Тоню вів під руку студент.

      Тераси іподрому й павутиння далекого радіо поволі й рішуче зливалися з будівлями. І коли входили в сутінь придорожніх верб, повернулись і бачили один одномасний узаміт міста.

      Сайгор узяв сигаретку й передав портсигара. Григорій переложив ремінь рушниці на праве плече й закурив. І говорив – потім – про Богомольські Болота, про крижнів, про вечірній переліт. Його руде обличчя наливалося кров'ю, і творчо, по-дитячому світилися зіниці. І знову згадував очерети, село, нирців, заячі стежки, полювання, ще полювання.

      Тоді Сайгор примружив сірий погляд і зняв кашкета.

      – Добре!

      І сказав прозу: одкомандирує в райком, а відтіля Григорій поїде далі, на сельроботу, на село.

      Підхопив:

      – На село?

      Григорій довго путався в незв'язних фразах і нарешті рішив, що йому все-таки тут кур'єром веселіш, ніж десь «на задрипанках».

      – Полювання – гарна річ, та бачте…

      Сайгор бачив. – Сонце стояло над головою. Город відходив по шосе, а за ним плентались яри, іподром, радіо. Сизою ртуттю коливались далі.

      І в цей момент, як звичайно, Сайгор думав про ті ж засідання й згадав термінові пакети.

      – Глядіть же, не забудьте однести.

      – Не турбуйтесь, – сказав Григорій.

      Марчик – дворняжка: літом – лягаш, зимою – гончак, дома – сторож – зірвав ґаву й помчав за нею по тирсі. Тоді ж відстав пудель мадмуазель. Арйон від компанії і з кошиком в зубах пішов поруч Сайгора. І тоді ж повернула голову баришня з редвидату – не Тоня – і чогось подивилась на Сайгора й посміхнулась тихою звичайною усмішкою. Потім кожного разу, коли пудель залишав Арйон, баришня – не Тоня – поверталась і усміхалась тихою звичайною усмішкою.

      Сайгор погладив пуделя по кучерявій левиній гриві й сказав:

      – Гарний пес. Чудова порода для дресировки.

      Григорій, мабуть, образився за свого Марчика й подав бандитський посвист у тирсу. А коли дворняжка підлетіла, помахуючи хвостом, і показала зуби, він тут же, на шосе, примусив її служити на задніх лапах.

      – Все-таки я скажу, – промовив Григорій, – не люблю я цих пуделів. Так: ні те ні се. Користи мало. Ну, тягає у зубах кошика, а що з того? Подумаєш, штука!

      Потім із любов'ю посіпав Марчика за вуха й рішуче заявив:

      – Молодчик!

      Певно, Григорій був патріотом своєї батьківщини. – А породистий пес труснув левиною гривою й помчав до мадмуазель Арйон.