Михайло Коцюбинський

Коні не винні


Скачать книгу

ркнув, прийняв з рук Савки пляшку, скинув сорочку і почав обтирати одеколоном біле, жовтаве од старості тіло.

      – Ху-у!.. Як приємно се освіжав! – Потер долонею груди, де густо сріблились тонкі волосинки, освіжив під пахвами і облив холодком лисину й руки, тонкі, старече мляві, з сухими пальцями на кінці. Потому вийняв з шафи свіжу сорочку.

      Властиво, він був у чудеснім настрої, як завжди по розмові з мужиками свого села. Йому було приємно, що він, старий генерал, якого сусіди вважали «червоним» і небезпечним, завжди лишався вірним собі. Як завжди, він і тепер, у сі тривожні часи, обстоював погляд, що земля має належать до тих, хто її обробляє. «Пора нам розстатися вже з пануванням», – подумав Аркадій Петрович, защібаючи лівий манжет, і, прийнявшись за правий, згадав одразу, як гула радісно сходка, коли він поясняв їй права народу на землю.

      Се завжди його хвилювало, і по розмові почував він бадьорість і апетит.

      Заправляв саме сорочку в штани, коли рипнули двері і на нього кинулась Мишка – любимий песик, расовий фокстер'єрі

      – Де ти, шельмо, була? – нагнувся до неї Аркадій Петрович. – Кажи, де ти, шельмо, була? – Він любовно лоскотав їй шию і вуха, а вона морщила носик, крутила обрубком хвоста і намагалась лизнути його лице. – Де ти віялась, негодяща?

      У вікна било полудневе проміння, і видко було, як цілим морем плили кудись ще зелені ниви, дев'ятсот десятин панського поля, що спускалося часом у валку, а потім здіймалося знову, як хвиля.

      Аркадій Петрович поклав гребенем борозни на рідкому волоссі, розчесав вуси, на кінчиках жовті, і довго любувався сухим високим чолом та благородним панським обличчям, що одбивалось в синявих водах туалетного дзеркала.

      Сірі очі, трохи холодні і вже пригаслі, плавали на білках серед червоних жилок, і се його турбувало: «Треба знову класти примочку!» Збоку на носі він вгледів прищик, дістав з несесера кольдкрему, помазав й припудрив.

      – Їсти!

      Йому хотілося їсти, як молодому двадцятилітньому хлопцю, і се його радісно хвилювало. Як все заворушиться у домі, коли почують, що він голоден! Як заахав жінка, його стара дбайлива Соня, заметушиться Савка, і всі будуть дивитись йому у рот. Він так рідко апетит має…

      Але Савка не йшов з докладом.

      Аркадій Петрович одсунув шухляду комоди і вийняв звідти акуратно зложену блузу, вовняну, сіру.

      Приємно тремтячи освіженим тілом, просуваючи руки в рукави, він почував себе демократом, другом народу, який не має чого боятись. За той час, як він покинув своє міністерство та осівсь на селі, мужики його полюбили. Аякже! Він хрестив і вінчав, дарував спаш, уділяв ради, його кликали «татком» Він з приємністю думав про се і разом думав, що на обід будуть сьогодні молоді печериці, які Палажка несла уранці в приполі з городу.

      І саме тоді Савка виставив в двері дві білих у рукавичках руки і ознайомив покірно, що подали обідать.

      Аркадій Петрович, широкий у своїй блузі, як дзвін, вступив у столову.

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

      Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

      Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

/9j/4QAYRXhpZgAASUkqAAgAAAAAAAAAAAAAAP/sABFEdWNreQABAAQAAAA8AAD/4QPYaHR0cDovL25zLmFkb2JlLmNvbS94YXAvMS4wLwA8P3hwYWNrZXQgYmVnaW49Iu+7vyIgaWQ9Ilc1TTBNcENlaGlIenJlU3pOVGN6a2M5ZCI/PiA8eDp4bXBtZXRhIHhtbG5zOng9ImFkb2JlOm5zOm1ldGEvIiB4OnhtcHRrPSJBZG9iZSBYTVAgQ29yZSA1LjUtYzAyMSA3OS4xNTU3NzIsIDIwMTQvMDEvMTMtMTk6NDQ6MDAgICAgICAgICI+IDxyZGY6UkRGIHhtbG5zOnJkZj0iaHR0cDovL3d3dy53My5vcmcvMTk5OS8wMi8yMi1yZGYtc3ludGF4LW5zIyI+IDxyZGY6RGVzY3JpcHRpb24gcmRmOmFib3V0PSIiIHhtbG5zOnhtcFJpZ2h0cz0iaHR0cDovL25zLmFkb2JlLmNvbS94YXAvMS4wL3JpZ2h0cy8iIHhtbG5zOnhtcE1NPSJodHRwOi8vbnMuYWRvYmUuY29tL3hhcC8xLjAvbW0vIiB4bWxuczpzdFJlZj0iaHR0cDovL25zLmFkb2JlLmNvbS94YXAvMS4wL3NUeXBlL1Jlc291cmNlUmVmIyIgeG1sbnM6eG1wPSJodHRwOi8vbnMuYWRvYmUuY29tL3hhcC8xLjAvIiB4bXBSaWdodHM6TWFya2VkPSJGYWxzZSIgeG1wTU06T3JpZ2luYWxEb2N1bWVudElEPSJ4bXAuZGlkOjIyRjhGMzMxN0RBRkUzMTFCRkJDRTk2N0E3RTI4MTNCIiB4bXBNTTpEb2N1bWVudElEPSJ4bXAuZGlkOjg4OTU1M0ZCMjY0NjExRTU4MzBCQ0RBQ0Q4MEVFMTlEIiB4bXBNTTpJbnN0YW5jZUlEPSJ4bXAuaWlkOjg4OTU1M0ZBMjY0NjExRTU4MzBCQ0RBQ0Q4MEVFMTlEIiB4bXA6Q3JlYXRvclRvb2w9IkFkb2JlIFBob3Rvc2hvcCBDQyAyMDE0IChXaW5kb3dzKSI+IDx4bXBNTTpEZXJpdmVkRnJvbSBzdFJlZjppbnN0YW5jZUlEPSJ4bXAuaWlkOmZhZDUwYTJjLTNiMGYtNTk0ZC1hZGQ1LWNjMzBjZTRiYzM4ZCIgc3RSZWY6ZG9jdW1lbnRJRD0iYWRvYmU6ZG9jaWQ6cGhvdG9zaG9wOjRmODlhMDVhLTI2NDItMTFlNS05M2VjLTg1OWUyNmEzZTM0MCIvPiA8L3JkZjpEZXNjcmlwdGlvbj4gPC9yZGY6UkRGPiA8L3g6eG1wbWV0YT4gPD94cGFja2V0IGVuZD0iciI/Pv/uAA5BZG9iZQBkwAAAAAH/2wCEAAYEBAQFBAYFBQYJBgUGCQsIBgYICwwKCgsKCgwQDAwMDAwMEAwODxAPDgwTExQUExMcGxsbHB8fHx8fHx8fHx8BBwcHDQwNGBAQGBoVERUaHx8fHx8fHx8fHx8fHx8fHx8fHx8fHx8fHx8fHx8fHx8fHx8fHx8fHx8fHx8fHx8fH//AABEICMAFeAMBEQACEQEDEQH/xADeAAABBAMBAQAAAAAAAAAAAAAAAgMEBQEGBwgJAQEAAgMBAQAAAAAAAAAAAAAAAQIDBAUGBxAAAQMCBQEFBAMGDwwHBgENAQACAxEEITESBQZBUWEiEwdxgTIUkSMIobFCUhVVwdFicrLSM3Ojs9N0FjYX8OGCkqKTJDRUlHU38cJDU6Q1OGODw7SVVhhEhNQlhSbjtWRFZmUoEQACAQIEAwIJCgYDAAMAAgMAAQIRAyExEgRBUQVhcYGhsdEiMlITBpHBcqLSM1MUFRbw4UJikjTxgiOyQyRj4sIHc//aAAwDAQACEQMRAD8A1pfSD5aCAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAIAQAgBACAEAI