Близнята. Іван Липа

      – Я негайно виконую всі бажання.

      – Я хочу, щоб вони жили краще від мене, – сказала мати. – Щоб не знали бідності й нужденного життя, щоб були щасливими.

      – А ще чого хочеш?

      – Щоб давали іншим те, чого вони не мають: сумним – радощі, заплаканим – сміх, скорботним – утіху, немічним – здоров’я, а всім разом – щастя.

      – Чи хочеш, щоб твої сини принесли це сучасним людям чи прийдешнім поколінням?

      – Навіщо дбати про прийдешніх людей? Нехай сучасним дадуть се! – відповіла мати, а потім подумала та й каже: – Дай одному щастя для сучасних, а другому – для майбутніх!

      Тоді тінь перетворилася в жінку, і мати побачила, що перед нею стоїть сама Доля.

      Доля вклала в душу одного хлопчика розуміння людських пристрастей і подарувала йому три яблучка: одне скляне, друге золоте, а третє цілком звичайне, таке, як ще в раю росло.

      Другому синові доля вклала в душу глибоку допитливість і подарувала йому маленьку земну кулю з горами, морями і блакитним небом, засіяним зорями.

      І сказала Доля:

      – Завдяки цим подарункам твої діти стануть такими, як ти побажала.

      Після цих слів Доля стала тінню і зникла.

      Діти підростали. Перший змалечку був балакучим, веселим, допитливим, його завжди можна було бачити серед людей, бо він не любив самотності. Другий був мовчазним, спокійним, замисленим. Любив цілими днями сидіти на березі моря, милуватися далекими горами, купати погляд у небесній блакиті. Тихими літніми ночами він задивлявся на зорі. Обидва брати берегли свої дарунки як зіницю ока.