Вибрані поезії. Грицько Чупринка

НІ ПОЕЗІЇ

      Байда

      (історична поема)

      І

      До великої покари,

      На розпутті при дорозі

      Судять Байду яничари

      В Золотім Галатськiм Розі.

      Суд скінчився.– Хлопці, гайда,—

      Мовив сам Султан турецький,—

      Люту смерть хай прийме Байда,

      Князь-отаман Вишневецький.

      Та й скатуйте розбишаку,

      Щоб почула і забула

      Україна з переляку

      І дорогу до Стамбула.

      Хай почує вся отара

      Гайдамаків запорізьких,

      Що чекає й їх та кара

      На плацах золоторiзьких!

      «Смерть йому!» – кати гукнули,

      Змовчав Байда перед горем,

      Тільки іскри промайнули

      В грiзнiм погляді суворім…

      Тут взяли його наскоком

      Яничари злiснi й грiзнi

      Й почепили правим боком

      Та на гак товстий залізний.

      II

      – Гей, не гнись, могутня спино,

      Не зломись, моє ребро!

      Ти прощай, прощай, Вкраїно,

      Ти прощай, старий Дніпро!

      Хай же турок не вчуває,

      Як терплю я муки й глум… —

      І старий козак співає,

      Розганяє біль i сум,

      Оддає він богу дяку,

      Що досяг цього вінця,

      Що не знав ніколи ляку

      За Вкраїну до кінця.

      До його тут кат нагнувся,

      Щоб надати більше мук,

      Байда хутко стріпонувся,

      І вхопив од турка лук,

      І тремтячими руками

      У Султана навдалу

      Понад злісними катами

      Він пустив свою стрілу.

      Та пропав задармо замах,

      Бо в очах маріла мла

      І в руках в кривавих плямах

      Поковзнулася стріла!..

      Через три дні він скінчився,

      Як дійшов до серця крюк,

      Та терплячим залишився

      Аж до смерті серед мук.

      А як турки прибирали

      В яму з крюка мертвяка,

      В ту сторінку позирали.

      Що вродила козака.

      1908

      Батькові

      Батьку, постій! Головою понурою

      Ти ще тепер не кивай,

      Знай – лихолітньою грізною бурею

      Я ще не стомлений вкрай.

      Хто не боровся з лихою годиною,

      Щастя не знав в боротьбі.

      Хай похоронно, хай лебедино

      Пiснi співає собі.

      В мене ж не згасла ще сила могутняя,

      Хочу боротись, ще хочу я жить!

      Кличе i жде мене доля славутняя,

      Хто ж мене має спинить?

      Може, й мене ще з лихою отрутою

      Щастя розбавлене жде,

      Все ж таки знай, що з неправдою лютою