й сама зачиню… Їдьте з Богом!
Карпо смикнув вожжину – і покірна шкапина потюпала. Загнибідиха стояла за хвірткою і проводила очима, аж поти вони не повернули з улиці.
V
Ще поки вони їхали містом, плуталися його чорними вулицями, повз високі кам’яниці, Христю клопотали всякі думки… «Як се чудно сталося, що вона їде… Куди? Чого?.. У село, у гості, до матері… То-то зрадіє матуся, не сподіваючись її бачити!.. А що, як хазяїн, вертаючись з ярмарку, стріне їх і заверне назад?.. Не доведи Боже!..»
Христя одвертається від кожного стрічного прохожого і проїжджого: їй здається, що то хазяїн – і от-от признає її… «Хоч би вже се місто скоріше кінчилось. Їдемо, їдемо, а йому й кінця немає!»
Аж ось минули крамниці й високі кам’яні будинки. Далі пішли обідрані хатки убогих людей. Спершу густо, мов їх одну до другої хто позсовував, щоб було затишніше й тепліше; далі рідше та рідше. Он край однії й тину немає; у другої й димар розвалився; третя – зовсім на бік похилилася, з вікон, замість шибок, визирає ганчір’я, по двору-смітнику бігають трохи не голі діти… «Боже! які злидні та недостачі! Бісові крамарі та пани найкращі місця під себе позаймали, все найдорожче собі наздирали, а бідноту виперли аж на край міста в смітники та пустки», – думала Христя.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.