ться в душі, переживається разом з усіма моїми героями, адже мої герої – це мої рідні, друзі і близькі зі своїми повсякденними життєвими ситуаціями, і невміло й боязко складається в рядочки.
Тож шановний читачу, звертаюся до тебе з невеличким проханням – якщо ти вже читаєш ці рядочки, то тобі не байдуже. Прочитай і далі – можливо, на якійсь із сторінок ти зустрінеш когось дуже близького чи знайомого. Нехай в твоїй душі щось ворухнеться, злетить у височінь краси, гри почуттів й сутності самого життя і ти хоч на мить зупинишся в шаленому темпі сьогодення і згадаєш про тих, хто поруч: був, є і,можливо, буде. Віддай часточку тепла своєї душі близькій тобі людині, подаруй усмішку незнайомцю на вулиці, чи просто привітайся, зайшовши в магазин, автобус чи аптеку… Тепло наших душ і думок повернеться нам і зробить наш світ хоч трішки теплішим і приємнішим.
До зустрічі!
Вишневі ночі
Ще зранку прохолодний квітневий дощ щедро викупав землю. А до вечора вітер розігнав хмари й лагідне призахідне сонечко привітно усміхнулося свіжескупаній землі, повільно і впевнено яскраво-червоним тарілем закотилося за обрій.
Мокра молода трава легко потавала під ногами, ніжний весняний вітерець налетів десь збоку, пустотливо погрався моїм волоссям і стрімко подався вгору, обсипаючи мене, наче снігом, білим вишневим цвітом. На небі вже замерехтіли перші зірочки.
Зупиняюся під молодою так рясно квітнучою вишенькою. Доторкаюся рукою гілочки і приємна прохолода ночі, злившись у дивний дощ білих пелюсточок, огорнула-обцілувала моє обличчя, шию, руки. Чарівна вишнева ніч накрила чорним крилом з білими зірочками вишневого цвіту стомлену за день землю. Затихло все, задрімало… Тільки я одна під квітучими вишнями наодинці зі своєю тугою. Одна. Без тебе. Мені залишилися тільки спогади, тільки думки. Але серце не хоче залишатися спокійним, не хоче втрачати тебе. І в уяві знову і знову постають із небуття наші зустрічі. Мені здається, ніби я знову чую твій голос, бачу твої глибокі карі очі, відчуваю твій подих і ніби тону в твоїх обіймах, твоїх поцілунках, як у цих вишневих ночах.
Тільки все це – просто марево, дивне марево. Ми з тобою опинилися ніби на різних берегах долі і наші життєві стежинки ніколи більше не перетнуться. В нас нічого не залишилося спільного, тільки спогади і ще, може, вишневі ночі…
Вона мені сьогодні подзвонила…
Звичайний день. Звичайний вихідний. І все – як завжди. Монотонно лине час. Як завжди в такі дні після обіду я лежу перед телевізором. Бездумно клацаю пультом, переключаючи канали і ніде довго не затримуючись. Чи немає нічого цікавого, чи мені просто не до перегляду телепередач… Мимоволі ловлю себе на думці: «Що ж насправді я роблю: дивлюся телевізор чи просто думаю? Тільки от біда – про що і про кого мені думати?»
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.