подібні шукання призводять до цілковитого скептицизму, позаяк філософських вчень, що постають перед нами з глибин історії та з нашого сьогодення, аж так багато, і вони такі різні, часом з контраверсійними конклюзіями, що ми не годні обрати котресь одне, тож лишаємося сам на сам з релятивізмом, який паралізує дужче, ніж саме заперечення Філософії як шляху пізнання та щастя.
Делії Стейнберг вдалося уникнути цих принагідних підводних рифів. У цій праці вона дає нам справжній урок філософічного натхнення, що сягає своїм корінням в кращу сократичну і піфагорійську традицію, тобто в саму першопричину філософування, принаймні стосовно до західної цивілізації грекоримського походження. Філософія як спосіб життя постає перед нами припрошенням до дії і водночас до пересвідчення, що ми живемо у всесвіті в постійній зміні та оновленні – ритмі, з яким маємо перебувати в гармонії.
У філософії Делії Стейнберг немає премудростей на кшталт загальновідомих аксіом чи безперечних істин, натомість маємо витончену підказку, великодушний намір товаришити нам, прозирливе завбачення запитань, які в нас виникають щойно ми наважуємося ступити на територію філософського пошуку. В її товаристві ми поступово починаємо розуміти, що означає життя з філософією, що означає жити краще, більш змістовно й усвідомлено.
І якщо іноді нам кортить затриматися на суто теоретичному спогляданні осягнутого, нове запитання – одне з багатьох, що їх дуже вдало сформулювала і розподілила упродовж своєї праці Делія, – припрошує нас продовжити наш процес навчання, наш діалог з позачасовою Філософією у викладі нашої авторки, з неперебутньою мудрістю, попри минущі уподобання та обставини. Йдеться про те, що ми маємо повсякчас вивіряти наші переконання, принципи, якими керуємося в своєму житті, на дієвість і здійсненність, адже Філософія, про яку веде мову Делія Стейнберг, є винятково практична, а якщо філософія не дає нам відповідей, яких ми шукаємо, а відтак втілення кращого світу в діях, то вона нічого не вартує, ба більше, її годі називати Філософією в первісному розумінні.
На сторінках цієї праці ми вступаємо з авторкою в діалог як в класичну добу. Вона ставить нам навідні питання, лишаючи простір і розлінований ритм, аби ми почули в собі їхнє відлуння. Її припрошення жити, реалізовувати, розбудовувати є таким наполегливим, що часом ми відчуваємо потребу здійснити на практиці її поради і впевнитися в їхній ефективності, щоб потім знову повернутися до захопливого читання її одкровень.
Делія Стейнберг зуміла екстрагувати все найкраще з Історії світової Філософії, з якою так добре обізнана. Отож, в її словах чутно відгомін її улюбленого автора Марка Аврелія, філософа-стоїка, що відкрив для нас універсальний закон, який пульсує в зоряному небі, що багато сторіч потому виклав іншими словами Кант. Подеколи її войовниче обстоювання свободи індивіда та його соціальної відповідальності нагадує нам мудрість давнього Китаю, що її виписав Конфуцій… Також ми ознайомлюємося з кращим спадком мудрих пресократиків, які неодмінно покликаються на Природу та її тайнощі…
Тверда й ґрунтовна основа гарантує синтетичність цієї праці, що її нам пропонує Делія, разом з її тривалим досвідом діалогу та спілкування з різними людьми в різних краях світу, які мали нагоду слухати її курси та лекції.
Марія Долорес Фернандес-Фігарес
З подякою моєму вчителеві Хорхе Анхелю Лівразі
І не бракувало виправ до зірок, до неозорих просторів перебігливим поглядом у мерехтливому нічному небі, всіяному приязними світилами, у пошуках відсвіту Місяця у водах або сяєва Сонця у краплі вранішньої роси. Тоді я не усвідомлювала, як легко втекти з в’язниці часу. Нині, заплющивши очі, я згадую твої розповіді і знаю, що ми направду мандрували в безмежжі, коли все довкола нас було обмежене та обтяжливе…
Вступ
(Авторські нотатки з лекції «Філософія для життя», прочитаної в Мадриді 16 листопада 2001 року).
Розмова про життя, про Філософію для життя сьогодні, певне, набуває неабиякої ваги, позаяк останнім часом ми звикли, на жаль, до новин про руйнації, про смерті, про страждання. Перед цією лавиною, що обвалюється на нас, ми вимушені знову заторкувати питання значущості життя.
Саме про це я збираюся говорити сьогодні – не про смерть, а про життя, і, як на те, навести один припис для життя, прадавній припис, що існував упродовж багатьох сторіч. Це Філософія: Філософія для життя.
Не хочу нікого стомлювати всякими-превсякими, котрим ліку нема, дефініціями Філософії. Ці дефініції значною мірою залежать від епохи, залежать від філософа. Від критерію східного розмислу чи західної ментальності, або ж від того, якому типу Філософії надається більшої ваги. Дуже непросто знайти дефініцію, яка б нас задовольнила. Тим-то я вертаю назад, у минувшину, на більш як 2500 років, і наведу дефініцію, яку приписують Піфагору.
Вона проста і загальнозрозуміла, адже Піфагор не мав наміру давати дефініцію Філософії, а просто відповів на заувагу своїх учнів. Розповідають, що учні