коналив старовинний секрет олійних фарб; автор Гентського вівтаря (поч. 1422р.).
Ян ван Ейк (1390-1441рр.) – молодший брат Губерта. Завершив розпис Ґентського вівтаря після смерті старшого брата (1426-1432рр.); з 1425р. обіймав посаду придворного художника при дворі Філіпа Доброго, герцога Бургундського, а також був емісаром герцога з особливих доручень.
1
Ян піднявся на вершину пагорба і захоплено завмер. Замок дю Клейн на тлі синього липневого неба й поля стиглої пшениці; женці на полі, а неподалік селяни, які стрижуть овець; дорога, що вабить у далину – все це зачаровувало. Юнак дістав із сумки вуглину й папір і почав малювати. Коли малюнок був готовий, акуратно склав його в теку і заквапився до замку, адже сонце вже хилилося до обрію.
– Ти хто? – зупинив його біля воріт молодий стражник.
– Ян, живописець із Маасейка, – відповів художник.
– Із Нідерландів?
– Так.
– До кого прямуєш?
– Іду в майстерню братів Лімбурґів.
– То тебе запросили Лімбурґи?
– Так, точніше Ерман, старший із братів, – підтвердив Ян.
– У нас тут багато художників: із Парижа, з Німеччини, навіть з Італії, – похвалився стражник. – Кажуть, що його світлість герцоґ Беррійський щедро платить! Значить, ти теж прийшов заробити?
– І повчитися!
– Але ж ти сказав, що живописець? – здивувався стражник. – Нумо, доведи, що умієш малювати!
– Будь ласка, – Ян дістав із дорожнього мішка теку з малюнками, – дивися.
– Бачу, – мовив стражник, роздивляючись роботи, – це усе володіння нашого герцоґа!
– Красиві у вас тут місця, а замок просто диво!
– Так і є! – підтвердив стражник і додав: – Це усе Мелюзина!
– Мелюзина?
– Фея, – пояснив стражник, – яка допомогла своєму чоловікові Раймондину з роду Лузіньянів придбати ці землі, а тоді за одну ніч звела замок і міст!
– Але ж це казка! – усміхнувся Ян.
– А ось і не казка! – заперечив стражник. – Мелюзина жила тут і народила Раймондинові, предкові нашого герцоґа, вісьмох синів. Але одного разу, образившись на свого чоловіка, перетворилася на крилату змію й полетіла собі. Отак відтоді й літає вона над замком, оберігаючи його і увесь свій рід. У нас багато хто її бачив!
– Он воно що! – здивувався Ян. – Послухай…
– П’єр. Мене звуть П’єр, – відрекомендувався балакучий стражник.
– Знаєш, П’єре, я дуже втомився з дороги, мені б засвітла потрапити до Лімбурґів.
– Та ж вони мешкають зовсім поряд, – заспокоїв його П’єр. – Онде їхній будинок, третій праворуч.
– Дякую. То я можу йти? – запитав Ян.
– Гаразд, іди, – погодився П’єр і додав: – Щоправда, герцоґа в замку немає, і Ермана теж.
– А де ж вони?
– Його світлість об’їжджає свої володіння. А Ерман з ним, адже він – перший придворний живописець!
– Але ж його молодші брати вдома?
– Так, Жан і Поль тут, – підтвердив стражник.
– Спасибі тобі, П’єре! – подякував художник і пішов до вказаного будинку.
– Хай щастить, живописцю з Маасейка! – прокричав йому навздогін П’єр.
2
У майстерні братів Лімбурґів було людно. Художники стояли за конторками і малювали тонкими пензликами на листах пергаменту, підмайстри готували фарби.
– Ти хто? – до Яна підійшли двоє молодих майстрів.
– Ян із Нідерландів, молодший брат Губерта ван Ейка!
– Ласкаво просимо, Яне. Я Поль Лімбурґ, а це Жан. Наш старший брат Ерман зараз у відїзді.
– Знаю, мені вже сказали.
– А чому ти приїхав сам?
– Губерт залишився в Маасейку, у нього там дуже важлива справа! – пояснив Ян.
– Шкода, – засмутилися брати, – ми розраховували на його допомогу! А сам ти що вмієш?
– Губерт навчив мене всьому!
– Це добре: роботи у нас, як бачиш, багато, – сказав Поль. – Його світлість герцоґ Беррійський побажав виготовити розкішний Часослов!
– Хоче подарувати його своїй улюбленій онучці Бонні, на весілля, наступного року вона вийде заміж за герцоґа Орлеанського, – додав Жан.
– А скільки всього буде мініатюр? – запитав ван Ейк.
– Сто ілюстрацій на сюжети Святого Письма, – відповів Поль, – і ще дванадцять для календаря, по одній на кожен місяць в році. Жан із помічниками пише сцени з Біблії.
– А Поль – пейзажі для календаря, – підхопив Жан.
– Ти можеш приєднатися до мене, – запропонував