думку, що вони розважалися в патрульній машині, коли надійшов виклик від Шона.
Можливо, тому вони й були такі спантеличені. Спершу подумали, що я Шонова дружина, то нащо ж тоді він сказав, що його дружина зникла? Потім вирішили, що мій будинок – це будинок Шона… Знадобилося трохи часу, щоб з усім розібратися: Шон – чоловік, а я – подруга. Сержант Моллой запитав, скільки Емілі вже немає, і Шон глянув на мене. Я відповіла, що шість днів, і сержант стенув плечима так, ніби його дружина – на пальці в нього була обручка – постійно від’їздила кудись на кілька тижнів, нікого ні про що не попереджаючи. Офіцер Бланко якось дивно зиркнула на нього, але сержант тим часом витріщався на Шона, ніби розмірковуючи над тим, чому той питає у мене про те, як довго відсутня його дружина. Або над тим, чому ми так довго не викликали поліцію.
– Пробачте, – сказав Шон. – Я ще не відійшов від перельоту.
– Подорожували? – запитав сержант Моллой.
– Я був у Лондоні, – відказав Шон.
– Навідували родину?
Геніально, Шерлоку! Ти теж помітив цей акцент!
– Робота, – сказав Шон.
Патрульні перезирнулися. Напевне в поліцейській академії їх навчили того, що чоловік – завжди головний підозрюваний. Але напевне вони пропустили те заняття, коли їм пояснювали, що робити, якщо під час скоєння злочину чоловік перебував по інший бік Атлантичного океану.
– Зачекайте ще кілька днів, – сказав сержант. – Може, вона просто захотіла трохи відпочити. Взяти відпустку від власного життя.
– Ви не розумієте! – сказала я. – Емілі лишила мені свого сина! Вона б ніколи не поїхала, покинувши його і не виходячи на зв’язок.
– Навпаки, – сказала офіцер Бланко. – У мене троє дітей, і повірте, інколи я просто мрію про те, як чудово було б узяти від них тайм-аут, поселитися в невеличкому спа-готелі деінде і присвятити трохи часу собі.
На хвилинку я замислилася, згадуючи про те, як багато разів чула подібні речі від мамусь у блозі. Та Емілі була не така. Як дати їм зрозуміти, що тут справді щось не так?
А тим часом копи опитували Шона, чи намагався він зв’язатися з друзями та родиною.
– Я її подруга, – сказала я. – Найкраща подруга. Саме мені вона сказала б, якби…
Сержант Моллой перебив мене:
– Родина? Близькі родичі?
– Її мама в Детройті, – сказав Шон. – Але я певен, що вона б не поїхала туди. Вони з матір’ю віддалилися одна від одної багато років тому.
Я була шокована. Емілі дала мені зрозуміти, що у них з матір’ю були хоча й не дуже близькі, але ніжні стосунки. Вона так співчувала, коли я розповідала їй про своїх батьків.
– Чому так? – запитала офіцер Бланко.
Як це взагалі стосувалося зникнення Емілі? Чи вони вважали, що їхні посвідчення та уніформа дають їм право ставити будь-які запитання?
– Моя дружина не любила про це говорити, – сказав Шон. – У них були проблеми в минулому, які вони так і не змогли розв’язати. У будь-якому випадку, у її нещасної матері маразм. Дружина запевняла, що