подумаєте, що я не лише безвідповідальна, а й просто ненормальна, – проте скажу вам, що я не мала номера мобільного тата Нікі. Цьому немає виправдань. Я можу лише попросити вас не судити мене.
Завезла дітей у садок і сказала місіс Керрі, їхній чудовій учительці, що діти ночували в мене. Невідь-чому мала таке відчуття, що в Емілі будуть проблеми, якщо скажу, що вона не приїхала додому і не зателефонувала. Ніби… ніби я скаржуся на неї. Засуджую її за те, що вона погана мати.
Я сказала, що не можу додзвонитися Емілі, але впевнена, що з нею все гаразд. Мабуть, ми не зрозуміли одна одну щодо того, як довго Нікі лишатиметься в нас. Але, про всяк випадок, чи не могли б ви дати номер Шона, батька Нікі? Місіс Керрі сказала, що Емілі згадувала в розмові про те, що її чоловік зараз у відрядженні в Лондоні.
Я подобаюся вчителям Майлза. Усі вони читають мій блог. Вони цінують мої позитивні відгуки про школу, а я переказую їм щонайтепліші почуття й обійми за те, яку увагу вони приділяють нашим дітям.
Місіс Керрі дала мені номер Шона. Але я бачила (з-понад телефона), що вона дивиться на мене з певною недовірою. Я сказала собі, що поводжусь як параноїк, що вона намагається бути уважною, а не схвильованою. Намагається не судити.
Отримавши номер Шона, я трохи заспокоїлася. Треба було одразу ж йому зателефонувати. Не знаю, чому я цього не зробила.
Натомість зателефонувала в компанію Емілі.
«Денніс Найлон Інкорпорейтед». Ну от. Я це сказала. Для мене і багатьох із вас, мамусі, Денніс Найлон – той, ким для наших мам були Діор та Шанель. Недосяжний і всемогутній бог моди, яку ми не можемо собі дозволити.
Попросила юнака (майже всі, хто там працює, окрім Емілі, мало не діти), який узяв слухавку, з’єднати мене з офісом Емілі Нельсон. Її асистентка втисячне запитала мене, хто я така, власне. Гаразд, зрозуміло. Валері ніколи мене не бачила. Та невже в її житті так багато «Стефані»? А в житті Емілі?
Я сказала, що я мама найкращого друга Нікі. Валері повідомила, що їй шкода, але саме зараз Емілі ненадовго вийшла з офісу. Я відповіла, що мені теж шкода.
Нікі ночував у мене, і Емілі не прийшла по нього. З ким я могла поговорити? Я подумала, що у кожної мами має бути така Валері. Асистентка. Ми працюємо так багато і так часто потребуємо допомоги.
У Девіса було два асистенти: Еван та Аніта. Талановиті молоді дизайнери. Часом мені здається, що в цілому світі лише у мене немає асистента. Звісно ж, я жартую. У нас є набагато більше, ніж у решти людей, але…
Було очевидно, що щось не так. Валері сказала, що вона одразу ж мені зателефонує. Але ніхто так і не зателефонував.
Я писала про те, які дурні, болісні кордони виростають часом між мамами, які працюють, та мамами, які сидять удома. Завжди мовчала про це – але насправді ледь-ледь, зовсім трішечки, заздрила кар’єрі Емілі. Розкіш, пристрасті, майже безкоштовний одяг! Номери телефонів зірок, покази мод… Усі ці неймовірні речі, якими займалася Емілі, поки я вдома готувала сендвічі з арахісовим маслом, витирала розлитий яблучний сік