коли діти діють самостійно, вони значно відповідальніше ставляться до власної безпеки, адже зважають на те, що вас немає поряд, аби подбати про них. Отже, вони отримують більшу користь. Усі діти мають навчитися лазити по деревах, розпалювати багаття, будувати укриття, гойдатися на мотузці та мокнути під дощем. Хоч інколи вони приходитимуть додому з ґулями та синцями, з подертими до крові ногами чи руками, вони знатимуть, як реагувати на аналогічну ситуацію і будуть до цього готові[13].
Ці висновки ґрунтуються на моїх тривалих спостереженнях за дітьми, яким дають більше волі. А от діти, що ними надмірно опікуються, здаються більш знервованими. Вони не здатні піклуватися про себе, оскільки їм рідко випадала нагода робити це. Натомість діти оптимістично налаштованих батьків чи практично не завжди почуваються впевненіше за інших. Насправді, впевненість надзвичайно важлива, коли йдеться про власну безпеку. Ви заперечите, що в ризикованій ситуації впевненість може нашкодити, проте зайвою є лише самовпевненість. А я маю на увазі виправдану впевненість.
Якщо ви даєте дитині в руки чашку й застерігаєте: «Обережно, не розлий!», це збільшує вірогідність того, що прикрість таки станеться. Ви змушуєте дитину непокоїтися, зосереджуєте її увагу на ризику. А впевнені діти приймають розумні рішення скоріше, ніж ті, що звикли непокоїтися. Тому, огортаючи дитину «коконом» своєї турботи, ви, можливо, вважаєте, що таким чином зараз убезпечуєте її життя, та насправді ви послаблюєте її здатність дбати про себе в майбутньому.
Діти, що ними надмірно опікуються, здаються більш знервованими.
Правило 27
Привчайте їх мислити самостійно
Ваші діти мають не тільки приймати власні рішення (правило 25), їм знадобиться також уміння самостійно мислити. Якщо ваша дитина завзято сперечається з вами, значить, вона принаймні має власну думку. А це те, що вам потрібно (хоча, можливо, саме зараз вам цього не надто хочеться).
Нещодавно я бачився із приятелькою, чия п’ятирічна дочка навмисне дратувала маму – як це вміють робити в її віці. Моя знайома не стрималась. Дівчинка неймовірно засмутилася, коли її висварили. А я був неабияк здивований, коли приятелька запитала дитину: «Як ти гадаєш, чому я розсердилася на тебе?» Донька поміркувала над цим, а потім пробурмотіла: «Тому що я не припинила, коли ти сказала, що досить». Дитина сама навряд чи поцікавилася б, чому розгнівалася мама, якби її не запитали. Так мати навчала її мислити.
Моя приятелька засвоїла найголовніший метод, що вчить дитину думати, – метод запитань. Насправді не має значення, про що ви їх запитуєте – чому вони віддають перевагу крикету, а не футболу; або як, на їхній погляд, найкраще нагодувати сотню людей, запрошених на весілля; що уповільнило б глобальне потепління; а може, вам цікава їхня думка щодо зовнішньої політики США на Близькому Сході (це запитання можна залишити до того часу, коли вони подорослішають). Але вам необхідно привчити їх мислити.
І вимагайте від них обґрунтовувати