Додам ще проведення екскурсій експозицією Музею та читання лекцій у школах і бібліотеках (близько тисячі), виступи на конференціях і наукових семінарах, публікації в наукових журналах та ЗМІ. У видавництві Ірини Гудим (Миколаїв) побачили світ мої науково-популярні книжки: «Миколаївська гражданська друкарня» (2014) і «Таємничі знаки, або Біля витоків української писемності» (2015).
У цьому збірнику також дослідження робіт художників, що працювали й працюють над ілюструванням та оформленням книги.
Поважний вік і стан здоров’я схилили мене до думки зібрати творчий доробок і разом опублікувати. Ділюся знаннями з просвітницькою метою.
Приємного читання.
Лекції
Як створювалася книга у минулому?
І. Вступ.
ІІ. 1. Створення книги:
– у стародавні й античні часи. Виготовлення дерев’яних і глиняних табличок, папірусу;
– аборигенами Америки;
– у часи Середньовіччя. Виготовлення пергамену;
– у часи Відродження. Мистецтво оправи книги. Виготовлення паперу;
– інструменти для писання та фарби.
2. Давня українська книга:
– до прийняття християнства;
– у Х ст. – першій пол. ХVІ ст.;
– з другої пол. ХVІ ст. до кінця ХVІІІ ст.
3. Типи кириличного письма.
4. Оздоблення давньої української книги.
5. Вплив рукописної книги на друковану.
ІІІ. Висновок.
Література.
У центрі нашої уваги перебуватиме книга – витвір людського генія і копіткої праці. Походження слова «книга» остаточно не встановлене. Можливо, його корені в співзвучному слові старокитайської мови, що в перекладі означає «сувій, згорток». У європейських і передньоазійських мовах термін «слово» має три значення: предмет, твір і частина твору. Але, зазвичай, слово «книга» тлумачать, виходячи зі сьогоднішніх реалій. А це зшиті в блок аркуші паперу та взяті в картонну чи м’яку обкладинку, красиво ілюстровану.
Книга пройшла шлях довжиною в сотні й тисячі років розвитку і врешті-решт набрали звичного для нас вигляду. Найдавніші книги мають вигляд наскальних малюнків, написів на стінах гробниць, храмів чи посуді. Пізніше творилися книги у вигляді глиняних табличок, папірусних сувоїв, написів на пальмових листках і бересті. Усі вони є живими книгами, в яких віддзеркалена історія людства, його досвід, заповіт прийдешнім поколінням.
Вже стародавні люди цікавилися навколишнім світом і мали потребу зафіксувати думку.
Писемність, однак, виникла на етапі розвитку людства, коли продуктивні сили і суспільні відносини досягли досить високого рівня. Він же, за висловом Ф. Енгельса, почався в добу плавлення залізної руди і перейшов у добу цивілізації. У результаті було винайдене буквене письма. Отже, письмо з’являється в період формування держави. Щоб зрозуміти і вивчити шлях розвитку тієї чи іншої писемності, треба знати історію народу, який її створив. Ось чому, досліджуючи книгу, створену в минулому, вдаватимемося до історичних фактів та подій.
У стародавні та античні часи для писання використовували дерево, глину, камінь (пісковик, туф, а з часів Августа – мармур). Писали на дубових, самшитових, липових дошках, які попередньо відбілювали гіпсом. На камінних брилах висікали урочисті надписи, епітафії, тексти, присвячені визначній історичній особі.
Письмовим матеріалом служив і метал. Щодо використання бронзи, то читаємо в одному джерелі: «Тит Ливий указывает, что договор, заключенный консулом Спурием Кассием в 493 г. до н. э. был зафиксован на бронзовой колонне, а Дионисий Галикарнасский упоминает о бронзовой стеле в храме Дианы на авентине с записью договора царя Сервия Тулия, заключенного с латинскими городами. «Законы двенадцати таблиц» были выгравированы на бронзовых досках.
В древнем Риме ветеранам войска за 25-летнюю службу выдавались две бронзовые таблички как свидетельство их заслуг перед государством». [6, 10].
До нас дійшли стародавні дощечки, облиті воском, із написами. Їх називали вощеними або восковими і широко використовували для ведення записів, підрахунків, переписки.
Як виготовляли дощечки для писання? Задля цього на дощечці розміром 12 см на 14 см або 9 см на 11 см, відступаючи від краю 1–2 см, робили заглиблення до 1 см, яке заповнювали воском.
Грамотні люди носили книжечку з двох дощечок (диптих), або трьох (триптих), навіть більше. Для зручності кожну дерев’яну табличку збоку просвердлювали, пропускаючи крізь отвори шнурок. При цьому таблички складали одна з одною воском усередину.
Овідій в «Любовних елегіях» зобразив горе юнака, до якого повернулися таблички, які він надіслав своїй коханій:
«Ридайте над горем моїм:
Вернулися сумно таблички!
Буква одна лиш на них,
Означає зловісна: ні!» [6,