від грецьких слів «steganos» – «покритий» й «graphein» – «писати».
Основна відмінність стеганографії від криптографії полягає в тому, щоб приховати не тільки саму інформацію, але ще й факт її наявності, замаскувавши таємні відомості в яку-небудь повсякденну нетаємну інформацію, факт передачі якої не викликає ніяких підозр (наприклад, звичайний лист дружині). Вона не заміняє криптографію, а доповнює її ще одним рівнем безпеки.
Уперше про стеганографію було згадано ще в 5-му столітті до н.е. у літописі Геродота. У ньому він розповідав про збройні сутички між Грецією та Персією у 5-му столітті до н.е., які розглядав як протиборство між волею й рабством, між незалежними грецькими державами та тиранічною Персією. Згідно з Геродотом саме мистецтво тайнопису врятувало Грецію від поневолення Ксерксом, «царем царів», деспотичним правителем Персії.
Відносини між Грецією й Персією значно загострилися незабаром після того, як Ксеркс почав будівництво міста Персеполь, нової столиці свого царства. Данина й дарунки надходили із всіх кінців імперії й із сусідніх держав, за винятком Афін і Спарти. Вирішивши помститися за таку зухвалість, Ксеркс розпочав мобілізацію війська, заявивши: «Ми так розширимо перську імперію, щоб її кордоном служило небо, щоб сонце не змогло б побачити ні клаптика землі поза наших кордонів». Наступні 5 років він витратив на те, щоб таємно зібрати найбільшу в історії армію, і в 480 році до н.е. вже був готовий завдати раптового удару.
Однак нарощування військової сили Персії бачив Демарат, грек, що був вигнаний з батьківщини та жив у перському місті Сузи. Незважаючи на вигнання, він все ж таки залишався лояльним до Греції й тому вирішив попередити спартанців про план вторгнення Ксеркса. Проблема полягала лише в тому, як передати повідомлення, щоб його не змогли перехопити перські солдати. Геродот писав так:
«Оскільки небезпека виявлення послання була дуже велика, то залишався тільки єдино можливий спосіб, яким Демарат міг успішно передати своє послання. Він зіскріб віск із двох складених дощечок для листа, написав прямо на дереві, що збирається робити Ксеркс, а потім знову покрив воском дощечки з повідомленням. За зовнішнім виглядом дощечки здавалися чистими, без яких-небудь записів, тому вони не викликали підозри в перських солдатів. Коли гонець із посланням добрався до місця призначення, ніхто не міг і припустити про наявність послання, поки, як я думаю, дочка Клеомена [царя Лаконіки у 520—491 р.р. до н.е.], Горго, що була дружиною Леоніда 1 [царя Лаконіки у 491—480 р.р. до н.е.], не здогадалася й не сказала іншим, що якщо вони зчистять віск, то знайдуть записане під воском на дощечках послання. Так і зробили; після того як був зчищений віск, під ним виявилося послання, яке прочитали, а потім передали в інші грецькі міста».
Завдяки цьому попередженню беззахисні на той момент греки стали самі озброюватися. Доходи від належних державі срібних рудників, які до цього розподілялися серед громадян, були спрямовані на будівництво 200 військових кораблів.
В результаті Ксеркс втратив елемент раптовості, і 23 вересня 480 року до н.е., коли перський флот досяг Саламинської протоки неподалік від Афін, греки вже були напоготові. Хоча Ксеркс думав, що він піймав грецький флот у пастку, але насправді греки свідомо заманювали перські кораблі в протоку. Греки знали, що їхні невеликі судна, яких до того ж було в декілька разів менше, ніж у персів, у відкритому морі будуть знищені, але усередині протоки, завдяки маневреності, вони зможуть перемогти персів. Оскільки вітер змінив напрямок, то перський флот виявився усередині протоки й змушений був прийняти бій на грецьких умовах. Корабель перської цариці Артемісії був оточений з трьох боків, так що вона змогла вирватися назад у море, тільки протаранивши один зі своїх кораблів. Виникла паніка, велика кількість перських судів зіштовхувалася один з одним, і греки почали стрімку атаку. Протягом одного дня величезні сили персів були знищені.
Геродот також згадав ще про один випадок, коли приховання послання виявилося достатнім, щоб безперешкодно його передати. Він розповів історію про Гістія, який хотів підштовхнути Арістагора з Мілета до повстання проти перського царя Дарія. Щоб послання не виявили вороги, Гістій поголив голову свого вісника, написав на шкірі текст послання, а потім почекав, поки волосся не виросло знову. Що ж, неспішний у той час хід історії дозволяв користуватися такими способами. Посланець, у якого не було нічого явно його компрометуючого, міг подорожувати, не турбуючись. Після прибуття на місце він поголив голову та «вручив» послання адресату.
Помітним внеском у стеганографію у 357 році до н.е. був запропонований «книжковий шифр» давньогрецького полководця Енея Тактики, описаний ним у «Трактаті про перенесення облоги» (лат. Taktikon upomuhma peri tou pws crh poliorkoumenous antecein). У розділі «Про таємні листи» Еней запропонував проколювати малопомітні дірки в книзі або в іншому документі над буквами (або під ними) таємного повідомлення. Цікаво відзначити, що в Першій світовій війні германські шпигуни використали аналогічний спосіб приховування секретних листів, замінивши дірки на крапки, що наносилися симпатичним чорнилом на букви газетного тексту.
Древні китайці використовували