обох можна зарахувати?»
І саме тоді для виконання обряду очищення душі й тіла до палацу прибули Сама-но камі, головний конюший лівих стаєнь, й Тосікібу-но дзьо з Церемоніального відомства. Оскільки обидва були добрячими гульвісами й вправними баляндрасниками, То-но цюдзьо, ніби давно чекаючи на них, залучив їх до суперечки про те, кого з жінок до якого стану треба зараховувати. І за розмовою сказали вони чимало такого, що стало для Ґендзі великою несподіванкою.
«Хоч би як високо піднялася людина низького походження, все-таки оточення ставитиметься до неї упереджено, – почав Cама-но камі. – А буває так, що людина благородного роду, позбавлена засобів для існування, з плином часу втрачає довіру й повагу людей, але зберігає гордість навіть у злиднях. Їх обох я зарахував би до середнього стану. Якщо говорити про таких, як дзурьо, чиновників, зайнятих управлінням далеких провінцій, що за службою мають визначений статус, але все-таки між собою трохи різняться, то в наш час з їхнього середовища можна вибрати цілком пристойну дівчину середнього стану. Як на мене, приємне враження справляє не стільки скороспілий вельможа, як придворний четвертого рангу, що не став радником, але заслужив повагу серед людей і живе собі спокійно, втішаючись своєю родовитістю. В його домі панує достаток, а дочки живуть у розкошах і дістають бездоганне виховання. Можна навести чимало прикладів того, як вони, ставши на службу в палаці, досягають несподіваного щастя раніше за інших суперниць».
«Виходить, що все залежить від заможності батьків», – сказав, посміхаючись, Ґендзі.
«Так міг би сказати хтось інший, а не ти», – дорікнув То-но цюдзьо.
«Якщо зустрінеш дівчину, яка виросла в родовитій і шанованій усіма людьми сім’ї, але не вражає ні вродою, ні зразковою поведінкою, то мимоволі з прикрістю подумаєш: «Як же її виховували?» А от коли у схожій сім’ї дочка виросте в усьому бездоганною, то кожен уважатиме це зовсім природним і не здивується, ніби чимось незвичайним. А втім, не мені про них, сановитих, судити. Як на мене, особливу увагу привертає до себе несподівано вродлива, нікому невідома жінка, що живе самотньо в убогій оселі за ворітьми, обвитими хмелем. «Чому вона прирекла себе на таке відлюдництво?» – дивуєшся, і серце шалено тягнеться до неї. А хіба раптом не збудить зацікавлення інша особа, що живе з батьком, старим товстуном, та осоружним старшим братом й, оберігаючи свою гідність, в скромній задній кімнаті, як не дивно, досягає незвичайної витонченості в усьому, нехай навіть у незначному, до чого прикладає руку? І хоча, звичайно, вона навряд чи витримає порівняння з досконалими, без жодних вад, жінками, нею не можна нехтувати», – сказав Сама-но камі, глянувши на Тосікібу-но дзьо, і той, видно, здогадався, що натяк стосується його сестер, про які останнім часом точилися розмови, але промовчав.
«Що ж тут дивного, якщо навіть серед високого стану важко знайти ідеальну жінку?» – напевне, думав Ґендзі. У м’якому білому одязі з абияк накинутим носі,[38]