станцію, де вже чекав товарний поїзд зі спеціальними рибними вагонами.
Велике пожвавлення наставало, коли рибальські човни поверталися з гарним уловом оселедця. Половина населення міста збігалася до причалів, включно з котами.
Серед них була біла кішечка на ймення Сьюзан, яка ніколи не пропускала зустрічі човнів. Вона належала дружині старого рибака, якого звали Сем. А в дружини ім’я було Бетсі. Вона мала ревматизм, і в неї не було іншого товариства, окрім Сьюзан і п’яти курочок. Бетсі сиділа перед вогнищем, і спина в неї боліла, тож вона стогнала «Ой! Ой!» щоразу, як їй доводилося підкинути вугілля в багаття і помішати черпаком у горщикові. Сьюзан сиділа навпроти Бетсі. Вона жаліла Бетсі і дуже хотіла, аби вона сама вміла підкидати вугілля й помішувати в горщикові. Цілісінький день вони просиджували біля вогню, поки Сем рибалив у морі. Зазвичай вони випивали по чашці чаю з молоком.
– Сьюзан, – сказала Бетсі, – мені важко підвестися. Вийди за ворота, подивися, чи не видно човна Хазяїна.
Сьюзан вийшла і скоро повернулася. Так вона виходила в садок три чи чотири рази. Нарешті вже надвечір побачила вітрила рибальської флотилії, яка запливала в гавань із моря.
– Біжи на набережну, попроси у Хазяїна шість оселедців. Я приготую їх на вечерю. Візьми мого кошика, Сьюзан.
Сьюзан узяла кошик, а ще позичила в Бетсі її чепчика і невелику картату хустку. Я бачила її, як вона поспішала донизу в гавань.
Інші коти також виходили з будинків і збігали вниз по крутих вуличках, що вели до моря. А були ще качки. Я пам’ятаю, що це були такі особливі качки з чубчиками, які виглядали, наче шотландські берети з помпоном. Усі поспішали, щоб зустріти човни – майже всі. Я зустріла тільки одну особу, пса на прізвисько Куций, який ішов у протилежному напрямкові. У пащі він ніс паперовий пакунок.
Деякі собаки байдужі до риби. Куций ходив до м’ясника купляти відбивні з баранини для себе, й для Боба, і Персі, і міс Рози. Куций був великим, серйозним, вихованим коричневим псом із куцим хвостом. Він мешкав із Бобом, ретривером, Персі, котом та Міс Розою, господинею дому. Куций колись належав дуже багатому старому джентльменові, а коли той помирав, то залишив гроші на утримання Куцого – десять шилінгів щотижня аж до самого кінця його життя. Ось чому Куций, Боб і кіт Персі жили разом в гарному маленькому будиночку.
Сьюзан зі своїм кошиком зустріла Куцого на розі вулиці Брод-стрит. Сьюзан зробила кніксен. Вона б хотіла зупинитися й розпитатися про Персі, от тільки ж мусила поспішати, щоб зустріти човен. Персі був кульгавим, він колись пошкодив свою лапу – вона потрапила під колесо молочникового візка.
Куций позирнув на Сьюзан куточком ока, помахав хвостом, але не зупинився. Він не міг уклонитися чи сказати: «Добрий день», бо боявся виронити пакунок з баранячими відбивними. З Брод-стрит він завернув у провулок Жимолості, де власне й мешкав, поштовхом відчинив вхідні двері й щез у глибині дому. Скоро звідти запахло смаженим м’ясом, і я не сумніваюся, що Куций, і Боб, і міс Роза добре поласували відбивними з баранини.
А Персі не змогли знайти, коли почався обід. Він вислизнув через вікно і, як і решта котів у містечку, побіг зустрічати риболовецьку флотилію.
Сюзан поспіхом пройшла по Брод-стрит і зрізала шлях до гавані, спустившись по крутих сходах. А мудрі качки пішли іншою дорогою, в обхід по набережній. Бо сходи були занадто стрімкими й слизькими для будь-кого, хто не вмів триматися на ногах так добре, як коти. Сьюзан збігла вниз хутко й легко. Усього було сорок три сходинки, затиснуті між високими задніми стінами будинків, так що були вони досить темними й брудними.
Запах канатів і смоли, а також сильний гамір долинали знизу. А в самому кінці сходів була вже набережна й причали, що розташувалися поруч із внутрішньою гаванню.
Якраз був відплив, води не було, і судна відпочивали на брудному мулі. Кілька кораблів були пришвартовані поряд із причалами, решта стояли на якорі з внутрішнього боку хвилерізу.
Біля сходів саме вивантажували вугілля з двох закіптюжених вуглевозів, які називалися «Гойда Гоп» із Сандерленда і «Брик Геп» з Кардіфа. Вантажники бігали по палубі з тачками, повними вугілля, крани переносили ковші з вугіллям з кораблів на берег і висипали його з гучним грюкотом і стукотом.
Далі вздовж берега інший корабель під назвою «Фунт свічок» завантажувався різним крамом. Тюки, бочки, ящики, барила – усі види товарів відправлялися в трюм. Матроси й портові вантажники щось гукали, ланцюги дзвякали й брязкали. Сьюзан чекала нагоди, щоб просковзнути повз шумну юрбу. Вона дивилася на бочку з сидром, яка крутилася й гойдалася в повітрі, доки її з берега перетягали на палубу «Фунта свічок». Рудий кіт, який розсівся собі на такелажі, також спостерігав за бочкою.
Канат тягнувся через шків, бочка, розкачуючись, опускалася на палубу, де на неї вже чекав матрос.
– Обережно! Бережіть голову, молодий паничу! Відійдіть з дороги!
– Кувí, кувí, кувí! – пророхкало мале