зько двох десятків текстів, що віддавна уважно вивчалися і зберігалися, – це китайські канони, які є головними героями нашої книжки.
Канони впродовж тисячоліть уважалися найважливішим духовним надбанням китайського народу, що мало передаватися від покоління до покоління та належно осмислюватися для розуміння навколишнього світу, людини та суспільства загалом.
На наше переконання, без вивчення цих важливих текстів навряд чи вдасться наблизитися до розуміння таємниць китайської цивілізації, того, що ми називаємо традиційним Китаєм. Адже нині він ховається за тонкою оболонкою зовнішніх атрибутів економічної глобалізації, зрозумілих будь-якій пересічній людині. Однак далеко не всі зможуть одразу зрозуміти способи осмислення та оцінювання явищ, якими донині послуговуються китайці, хоч сформувалися вони перш за все під впливом канонів.
Нашу історію про канони: процес їх канонізації, способи збереження, вивчення, коментування тощо ми викладаємо на тлі історії самого Китаю.
Адже з приходом до влади тієї чи тієї династії впродовж тисячолітнього імперського періоду історії Китаю, що розпочався 221 р. до Р. Х., коли Китай об’єднався під владою династії Цінь, і тривав до падіння династії Цін у 1911 р., у житті країни зазвичай відбувалися фундаментальні зміни: соціальні, економічні та культурні. Тому в китаєзнавчій літературі усталено розповідати про Китай відповідно до історії династій. Тож наша розповідь також побудована за цим, на нашу думку, досить зручним для впорядкування матеріалу, хронологічним принципом, що ґрунтується на китайській династичній періодизації.
Під час написання книжки чи не найбільше вразило глибоке розуміння китайськими правителями важливості книжки. Незважаючи на те, що засновники нових династій завойовували Китай «на коні», вони правили ним за допомогою книжки.
Ніде правди діти, за два тисячоліття існування імперії кілька десятків разів імператорські бібліотеки знищувались. Однак засновники кожної нової історичної епохи/династії починали своє правління з видання указів про збирання книжкових багатств та відновлення і впорядкування палацових бібліотек.
Це видання – результат узагальнення досліджень науковців, перелік праць яких вміщено наприкінці книжки. На нашу думку, в Україні бракує саме таких науково-популярних праць, які здатні зацікавити якнайбільше читачів історією та культурою цієї великої країни.
Зрозуміло, в передмові не вдасться назвати всіх важливих дослідників-китаєзнавців, але хотілося б згадати тих, чиї праці прислужилися авторові найбільше: К. К. Флуг, Л. М. Мєньшиков, В. В. Малявін, І. А. Алімов, Б. Б. Віноґродській, Ю. К. Щуцкій, Є. О. Торчінов, А. І. Кобзєв, Г. О. Ткачєнко та інші.
Водночас слід зазначити, що, опрацьовуючи джерела, перелік яких наведено наприкінці книжки, ми час від часу стикалися з певними розбіжностями: в датах подій чи роках життя героїв нашої розповіді, щодо певних фактів тощо. Понад те, таке траплялося навіть у одних і тих самих авторів у працях різних років.
Тож доводилося на власний розсуд брати за основу ту чи ту версію, виходячи з міркувань історичної логіки, або навіть здорового глузду, щоб не перевантажувати увагу читача зайвими деталями, з огляду на науково-популярний жанр видання.
Поза сумнівом, ми не ставили собі за мету висвітлити всі аспекти китайського канонознавства. Однак переконані, що перша на теренах України книжка на цю тему розглядає більшість важливих сюжетів цієї по-справжньому цікавої інтелектуальної історії, що часом читається як детектив чи фантастичний роман.
Наші переклади (за винятком «Да сюе») зроблено з російської мови і виконано контекстуально: український читач через знайомство з перекладеними текстами має розуміти, що це тексти саме китайської культури, та водночас ці тексти мають звучати як інтелектуально-корисні в контекстах українських культурних реалій.
Тексти не всіх канонів нам вдалося віднайти, а через обмежений обсяг книжки більшість з них представлено репрезентативними фрагментами.
Однак навіть у такому обсязі, впевнений, читачі зможуть уявити собі грандіозність «інтелектуальних риштувань» системи китайських канонів, без знання яких ще з VII ст. не можна було обійняти хоч якусь важливу посаду в системі державної влади Китаю. Водночас справжні знавці канонів купалися у славі – освічені люди в китайському суспільстві шанували їх як мислителів, що пізнали позачасову мудрість.
Наша праця, що має систематизований, узагальнювальний та науково-популярний характер, покликана ширити знання про Китай серед українських читачів передусім для того, щоб ця країна із давньою, але досі живою та творчою цивілізацією стала зрозумілішою та близькою українцям – адже цілком можливо, що XXI ст. буде століттям саме Китаю, який потужно відновлює свою економічну та політичну могутність.
Можливо, причина цього успіху і в тому, що привабливість книжки як джерела мудрості в Китаї була настільки сильною, що попри всі випробування, які випадали на долю китайців: війни, неврожаї, повені, епідемії, землетруси тощо, завжди були люди, для яких книжкова мудрість та бажання залишити її нащадкам були понад усе, часто навіть дорожчим