Проте одного разу мене вкрай приголомшило усвідомлення того, що я йшов уже десь хвилин із десять, не промовивши подумки жодного слова.
Я звернув увагу дона Хуана на те, що із того випадку я виніс усвідомлення того, що припинення внутрішнього діалогу спричиняє не тільки переривання потоку слів, сказаних собі. Повністю зупинився був і мій процес мислення, і я відчув себе практично у підвішеному стані, наче плив у повітрі. Коли я усвідомив це, у мене виникло відчуття паніки, і мені, як протиотруту, довелося відновити свій внутрішній діалог.
– Я вже казав тобі, що внутрішній діалог – це те, що не дає нам відірватися від землі, – сказав на те дон Хуан. – Світ такий-то і такий чи те і те тільки тому, що ми самі собі кажемо про нього, що він такий-то і такий або те і те.
Дон Хуан пояснив, що прохід до світу шаманів відкривається лише після того, як воїн навчиться спиняти свій внутрішній діалог.
– Зміна нашого уявлення про світ – це ключове питання шаманства, – продовжував він. – А вміння зупиняти внутрішній діалог – це єдиний спосіб досягти її. Все інше – просто вода. Тепер ти готовий прийняти на віру, що нічого з того, що ти досі бачив або робив, за винятком припинення внутрішнього діалогу, не зможе саме по собі змінити щось ні в тобі, ні у твоєму уявленні про світ. Правда, є одна умова: ця зміна уявлення не повинна зводити з розуму. Тепер тобі легше буде зрозуміти, чому вчитель не тисне на свого учня. Це б лише спричинило одержимість та схильність до меланхолії.
Потім він попросив детально описати інші випадки, коли мені доводилося зупиняти свій внутрішній діалог. I я докладно розповів усе, що зміг згадати.
Так ми розмовляли, аж поки не стемніло і мені стало незручно продовжувати записи: мені треба було приділяти більше уваги тому, що пишу, а це вимагало додаткової концентрації. Коли дон Хуан це збагнув, його це розвеселило до сміху. Він зауважив, що я виконав чергове шаманське завдання, коли писав, не концентруючись на цьому. У ту мить, коли він це сказав, я зрозумів, що й дійсно не звертаю уваги на процес ведення записів. Здавалося, то був окремий процес, до якого я не мав жодного стосунку. Я почувався якось дивно. Дон Хуан попросив мене сісти в центрі кола біля нього. Він сказав, що вже надто темно й сидіти так близько до краю чапаралю вже не так безпечно. У мене спиною пробіг холодок, і я миттю перескочив поближче до дона Хуана.
Він звелів мені повернутись обличчям на південний схід і попросив мене скомандувати собі мовчати і не думати. Спершу мені це не вдалося, і на якусь мить мене це трохи роздратувало. Дон Хуан повернувся до мене спиною та сказав, що я можу спертися на його плече. Він сказав, що як тільки я заспокою свої думки, то маю тримати очі відкритими, повернувшись обличчям до чагарника в напрямку південного сходу. Таємничим тоном він додав, що щойно придумав для мене нове завдання, і якщо я його виконаю, то буду готовий до ще одного аспекту світу шаманів.
Я несміливо запитав про суть нового завдання. Він ледь помітно всміхнувся. Я чекав на його відповідь, і тут у мені раптом щось ніби вимкнулось.