маючи тепер такої інформації, яка була у в'язниці, Гордій Байда переживав почуття, подібне до глухоти, і це дратувало. Він навіть носом чув, що вже тягне свіжим повітрям. Гриць, напевне, має які-небудь відомості, і Байда досить енергійно постукав у двері. У хаті відразу погасло світло. Густе бубоніння голосів теж стишилось, немов перед носом у нього зачинили двері, оббиті матою. Він підійшов до вікна і вже тихше подзьобав пальцем. Рука одхилила запинало, і жовта пляма прилипла до шибки.
– Грицю, це я.
– Ви самі?
Байда згадав про таємного відвідувача й насторожено озирнувся.
– Та більше не видно нікого.
Запинало знову впало на вікно, і після паузи прочинилися двері.
– Заходьте. – Він прошепотів це ледь чутно, і Гордій Байда від цього пройнявся таємничим настроєм.
У маленькій, повній цигаркового диму кімнаті каганець стояв під стільцем, а довкола кривого столу і на лаві в сутінках сиділи Василь Моренко, Гнат Убогий, Семен Сухий, десятник із восьмого номера, його звали Омеляном, та ще Власов із Платонівки з гармонією на колінах і затушкана в теплу хустку Маруся. Біля ліжка, де залишалося три кроки вільного місця, ходив у потертій шкіряній куртці Максим Мостовий.
Гордій Байда від такої зустрічі знітився і, затуливши собою двері, далі не рухався.
– Ти лягавого за собою не привів? – спитав Убогий, наставляючи до вікна вухо.
– Оглядався, так не видно було. До мене теж унадилась якась чортяка. Я вам не заважаю?
– Сідай, – сказав Мостовий. – Що чувати про Клима?
– Давно вже не мав звісточки. Може, ти що чув?
– Чув. Живий, здоровий і недалеко. Під Бєлгородом. Червона армія, товариші, готується Україну визволяти.
– От дякую тобі, що сказав, а то люди питають, де наші? А я й сам не знаю. Та ще хтось пускає чутки, що ніякої нашої армії немає, розбіглась, а правителі повтікали до Москви.
– Брехня! Так і кажи всім: Тимчасовий робітничо-селянський уряд України не розбігся, а продовжує працювати в Курську. І Артем наш там. Гадаєте, повстання, які вибухали й вибухають на Вкраїні, і всі страйки отак самі по собі виникають? Усе це треба було організувати, а потім і керувати. Ми не хвалимось, німецькі газети самі пишуть, що громадянська війна на Україні набирає форм добре організованої партизанської війни. А «Киевская мысль» так та просто пальцями на нас указує – по селах, каже, розбрелися більшовики, які агітують селян. Правда, агітують. Усе це організовує наш уряд і Центральне бюро комуністичних організацій на окупованій землі. А тепер готують до наступу і Червону армію.
– А з німцями ж як? – запитав Гнат Убогий. – Кажуть, що в Німеччині теж революція почалась.
– Це факт. Революція в Німеччині – це значить кінець окупації! Але в цих частинах, що душили Україну, не дуже щось радіють з революції. У солдатські Ради пролізли офіцери. Кажуть, що не будуть уже втручатись у війну нашу з гетьманом, виїдуть до Німеччини, але щоб їх пропустили із зброєю.
– А навіщо