>ПОХОВАННЯ
Року 17.., присвятивши деякий час мандрам по краях, куди не так вже й часто навідувалися мандрівники, я вирушив одного разу у супроводі приятеля, якого я визначу під іменем Оґест Дарвелл1. Він був старшим од мене на кілька років, а також людиною з величезними багатствами й давнього шляхетного роду – переваги з непереборною здатністю убезпечувати його від недооцінювання та переоцінювання. Деякі окремі обставини з приватного життя цієї особи перетворили її на предмет моєї уваги, цікавості і навіть поваги, проте ані церемонність його манер, ані рідкі напади тривоги, яка майже межувала з божевіллям – ніщо з цього не могло загасити моєї цікавості.
Моє парубоцтво тільки розпочалося – а сталося це дуже раннього віку; але з тією особою я зблизився нещодавно: ми навчалися в одних й тих же школах і закінчили той же університет; його ж успіхи все ж перевищували мої, і він вже був глибоко обізнаний з тим, що називають світським життям, в той час як я був тільки неофітом. Опинившись у його вирі, я чув багато про минуле та теперішнє буття тієї особи; і хоча в тих чутках було занадто непереборних протиріч, все ж я зміг скласти усе до купи й прийти до висновків, що він – вельми непересічна особа і не належить до кола посередностей, і через які муки не намагався він приховуватися – він все одне був занадто помітним. Згодом я підтримував знайомство з ним і навіть намагався здобути його дружбу, проте останнє виявилося недосяжною метою; яку би приязнь до мене він зараз не виявляв, його деякі пристрасті його, здавалось, зараз згаслими, а інші зачаїлися глибоко в його серці: його відчуття були настільки загостреними, що я мав нагоду спостерігати за їх проявами – як би не намагався він стримати свої почуття, все рівно йому не вдавалося повністю їх приховати. Проте він так майстерно видавав одну пристрасть за іншу, що майже неможливо було вгадати її таємне походження, а вираз обличчя змінювався так швидко, що годі було вже й гадати по ньому про справжні причини. Напевно, він був жертвою непозбутньої тривоги; що спричиняло її – честолюбство, кохання, докори сумління, скорбота – щось одне з переліку або просто через його хворобливий темперамент я так і не зміг зрозуміти; усі обставини свідчили на користь кожної з причин, проте, як я вже казав, причини були настільки суперечливі та багатозначні, що про жодну неможливо було стверджувати напевно. Там, де існує таємниця, зазвичай має чаїтися зло: я не знаю, як це стосується справи, але в тій особі точно було щось подібне на перше і майже не було другого, як мені хотілося вірити. Мої знаки уваги приймалися підкреслено холодно; проте я був молодим і мене важко було відмовити від мети, і врешті-решт я здобув його певну прихильність і помірну довіру – стиглий плід спільних справ та коротких зустрічей, який називають близькістю або дружбою, залежно від змісту, який пов’язують з цими словами.
Дарвелл вже встиг багато помандрувати широким світом; і я звернувся до нього по відомості з бажанням вирушити у заплановану подорож. У моєму потаємному бажанні я сподівався, що Дарвелл супроводжуватиме мене. Ця вірогідна надія також була породжена похмурим неспокоєм, який я помітив у Дарвеллі разом з тим піднесенням, яке моя пропозиція збурила у його душі, а очевидна байдужість до усього, що зараз оточувало його, тільки надавала моїй надії свіжих сил. Про своє бажання я спочатку натякав, а далі висловив його прямо, і хоча я майже не сподівався на відповідь, вона приємно здивувала мене: Дарвелл дав згоду; завершивши усі необхідні збори, ми вирушили у мандри. Ми проїхали кілька країн південної Європи, а потім скерували нашу увагу на Схід, адже там була з самого початку була кінцева точка наших мандрів; і саме під час моєї мандрівки тими землями сталася та пригода, до наслідків якої я маю пряме відношення.
Здоров’я Дарвелла, – а за зовнішністю він у молодості виглядав міцніше за будь-кого, – з того часу сильно похитнулося без зовнішнього втручання будь-якої відомої хвороби: він не кашляв і його не мучили сухоти, проте щодня він ставав все кволішим. Він поводився все байдужіше та не зважав або скаржився на втому – натомість він впевнено втрачав вагу; він ставав все більш мовчазним і втратив сон, і врешті він настільки змінився, що моя стурбованість про Дарвелла стала такою ж безмежною, як і мої здогадки про небезпеку для нього.
По прибутті в Смірну2 ми визначили кінцеву мету наших мандрів – подорож до руїн Ефесу3 і Сардів4, під час якої я мав намір вивести Дарвелла з теперішнього хворобливого стану – проте марно: здавалося, що розум його чинить супротив, а раптова урочистість його поведінки та жага продовжити те, що я вважав простою подорожжю заради задоволення, мало скидалася на поведінку іпохондрика і могла зашкодити хворому; проте я більше не давив на Дарвелла – і через кілька днів ми вирушили разом у супроводі тільки місцевого конюха і єдиного яничара.
Ми проїхали півшляху до руїн Ефесу, залишивши позаду більш родючі околиці Смірни, і прямували дикою і знелюднілою глушиною по стежці через болота і урвища до кількох халуп, що тулилися до зруйнованих колон храму Діани5, – бездашних стін зруйнованих церков вигнаного християнства