жень. Свіжі номери газет, що надсилає наш поштовий агент, Голмс переглядав неуважно та закидав у куток. І все ж, незважаючи на його мовчанку, я знав, що його займає. Зараз у центрі уваги публіки було лише одне, що могло б дати достатньо поживи його аналітичному розуму – таємниче зникнення фаворита, який мав брати участь у перегонах на кубок Вессекса, й убивство його тренера. І коли Голмс раптом оголосив мені про свій намір поїхати в Кінґс-Пайленд, тобто туди, де власне й сталася трагедія, я анітрохи не здивувався, бо чекав цього.
– Я був би щасливий поїхати з вами, якщо, звісно, не буду тягарем, – сказав я.
– Мій любий Ватсон, ви мені прислужитеся, якщо поїдете. І я впевнений, що ви недарма витратите час, бо цей випадок, якщо брати до уваги те, що вже знаємо, обіцяє бути надзвичайно цікавим. Їдьмо зараз у Падинґтон, ще встигнемо на найближчий потяг. Дорогою розповім вам подробиці. І прихопіть, будь ласка, ваш чудовий польовий бінокль, він може вам знадобитися.
Ось так сталося, що через годину після нашої розмови ми вже сиділи в купе першого класу, і потяг мчав нас у напрямку Ексетера. Худе зосереджене обличчя мого товариша в насунутому на чоло дорожньому кашкеті схилилося над стосом свіжих газет, куплених у кіоску на Падинґтонському вокзалі. Коли Редінґ нарешті залишився вже далеко позаду, детектив засунув останню газету під сидіння й простягнув мені портсигар.
– А ми добре їдемо, – зауважив він, поглядаючи то на годинник, то у вікно. – Долаємо п’ятдесят і три з половиною милі за годину.
– Я не помітив жодного дистанційного стовпчика.
– І я також. Але відстань між телеграфними стовпами на цій дорозі – шістдесят ярдів, тому вирахувати швидкість можна завиграшки. Ви, звісно, знаєте подробиці вбивства Джона Стрекера та зникнення Срібної зірки?
– Тільки те, про пишуть «Телеграф» і «Кронікл».
– Це один із випадків, коли мистецтво логічно мислити слід використати для ретельного аналізу та відбору вже відомих фактів, а не для пошуків нових. Трагедія, із якою ми зіткнулися, така загадкова, незвичайна й пов’язана з долями стількох людей, що поліція буквально тоне у такій великій кількості версій, припущень і гіпотез. Труднощі в тому, щоб виділити з маси вигадок і домислів розмаїтих тлумачів і репортерів безсумнівні, незаперечні факти. Встановивши вихідні факти, ми почнемо будувати, ґрунтуючись на них, нашу теорію та спробуємо визначити, які моменти в цій справі можна вважати найголовнішими. У вівторок ввечері я отримав дві телеграми – від власника Срібної зірки, полковника Росса й від інспектора Ґреґорі, котрому доручили цю справу. Обоє просять моєї допомоги.
– У вівторок ввечері! – вигукнув я. – А зараз вже четвер. Чому ж не поїхали туди вчора?
– Я припустився помилки, милий Ватсоне. Боюся, таке зі мною трапляється набагато частіше, ніж гадають люди, котрі знають мене лише за вашими нотатками. Я просто не міг повірити, що кращого скакуна Англії можна приховувати так довго, та ще й у такому безлюдному краю, як Північний Дартмур. Вчора я з години на годину чекав повідомлення, що жеребця знайшли й що його викрадач – убивця Джона Стрекера. Але минув день, ніч, і єдине, що додалося до справи, – це арешт молодого Фіцроя Сімпсона. Я збагнув, що час діяти. І все ж маю таке відчуття, що вчорашній день не згаяний надаремно.
– У вас уже є версія?
– Ні, але я виділив найістотніші факти. Зараз викладу їх вам. Адже найкращий спосіб дістатися до суті справи – розповісти всі обставини комусь іншому. До того ж ви навряд чи зможете мені допомогти, якщо не будете знати, що ми зараз маємо в своєму розпорядженні.
Я відкинувся на подушки, димлячи сигарою, а Голмс, подавшись уперед і водячи по долоні тонким довгим пальцем для наочності, розпочав викладати мені події, які змусили нас вдатися до цієї мандрівки.
– Срібна зірка, – почав він, – син Самоцвіта й Відради й нічим не поступається своєму знаменитому батькові. Зараз йому п’ять років. Ось уже три роки, як його щасливому власникові, полковнику Россу, дістаються на перегонах усі призи. Аж тут сталося нещастя. Срібну зірку вважали першим фаворитом у гонитві на кубок Вессекса. Ставки на нього приймали три до одного. Він був улюбленцем публіки й ще жодного разу не засмутив своїх шанувальників. Навіть якщо з ним змагалися найкращі коні Англії, на нього завжди ставили величезні гроші. Тому зрозуміло, що є багато людей, в інтересах яких не допустити появи Срібної зірки біля прапора перегонів і наступного вівторка. Це, звісно, чудово розуміли в Кінґс-Пайленді, де розташована тренувальна стайня полковника Росса. Фаворита ретельно охороняли. Його тренером був Джон Стрекер, котрий прослужив у полковника дванадцять років, із яких п’ять був жокеєм, поки не став занадто важким для цього. Свої обов’язки він завжди виконував взірцево й був відданим слугою. У нього було троє помічників, бо стайня маленька – усього на чотирьох коней. Уночі один конюх чергував у стайні, інші ж спали на сіннику. Усі троє – абсолютно надійні хлопці. Джон Стрекер жив із дружиною в невеликому котеджі, ярдів за двісті від стайні. Платив йому полковник добре, дітей у них немає, прибирає в будинку й пере служниця. Місцина навколо Кінґс-Пайленда безлюдна, тільки на північ на відстані півмилі