на ліжко і почала стогнати так, начеб хтось добрався до її ероґенних зон. Бумблякевич витріщив очі й не знав, що має чинити. Поза панночки була просто брутальна – ноги розкарячені, перса випнуті, голова закинута назад, очі в стелю, і все це разом здригалося, звивалося, тремтіло і підскакувало, наче шкварка на пательні.
– О-о-о-ой… у-у-у-умм… не можу… о-о-о-ой… ну… ну… умм… так! так! так!.. бери мене – бери мене – бери мене… о-о-о-ой…
Фрузя завивала і виробляла язиком такі штуки, що Бумблякевич несвідомо й собі язика висолопив, а в штанах почув виразне пожвавлення.
– Що з вами, панно Фрузю? Може, вам чимось допомогти? Може, у вас падачка, га? То скажіть…
Витер піт із чола і підступив ближче. Панна дійшла апоґею й безсило впала на постіль. Лежала тепер нерухомо і тільки голосно посапувала. Бумблякевич сів коло неї і зацікавлено стежив. Панна заплющилася, і тільки зім’ята постіль свідчила про недавній екстаз.
– Вам зле? – насмілився сколошкати мертву тишу.
– Мені? – перепитала, мовби крізь сон, Фрузя. – Та що ви? Ніколи мені не було так добре, як зараз. Я зазнала нечуваної розкоші.
– Розкоші? Якої розкоші? З ким?
– З ним.
Бумблякевич про всякий випадок оглянув покій, але не виявивши більше жодної живої душі, спитав:
– А не буде це з мого боку нескромністю поцікавитися, про кого мова?
Фрузя нарешті розплющила очі і всміхнулася.
– Він – це… Ні, краще я вам покажу.
Покоївка сіла в ліжку і, пірнувши рукою під спідницю, витягла невеличкий волосяний клубочок, що зблиснув сп’янілими очима і реготнув, мов навіжений:
– І-хі-хі-хі-хі! І-хі-хі-хі-хі! І-хі-хі-хі-хі!
Бумблякевич одразу впізнав клака. Здавалося, тепер від Фрузі до клака перейшла непоборна сила трансу, він ледве не розривався на частини в якомусь епілептичному шоку, не перестаючи при цьому реготати, мов навіжений, трястися і підстрибувати.
– Бідачка! – пожаліла його Фрузя. – Дістав конвульсій. Мусить тепер охолонути.
І справді, коли вона опустила клака у вазу з водою, той заспокоївся, ліг собі тихо на дно і заплющив очі.
– То, виходить, ви зазнаєте розкоші зі звичайним клаком?
– А що, хіба не можна з клаком? Одна панія, приміром, кохалася навіть з однорогом.
– Ну, добре, але як вам вдається кохатися з клаком? У нього ж бо не видно ані прутня, ані рогу!
– А ви дуже допитливий, пане Бумблякевич! – хихикнула Фрузя. – Але, як по правді, то мені дуже хочеться вам про це оповісти. Чомусь саме вам. Це мене збуджує. Зараз я вам оповідатиму, а ви покладіть мені руку ось тут.
Бумблякевич сів біля Фрузі й поклав руку межи двох пагорбів на її грудях. Але Фрузю це не задовольнило.
– О, пане Бумблякевич, мусите вибрати котресь одне персо, інакше я не зможу зосередитися.
Бумблякевич вибрав те, що було ближче до нього, і відчув увесь жар, який клекотів у Фрузиних грудях. Здавалося,