особливих, виняткових. А ти? Я відразу впізнав тебе, дитинко. Тільки-но побачив на моніторі компа, переглядаючи відео співбесіди. Ти так схожа на свою бабусю. А коли зібрав на тебе інформацію, зрозумів: не помиляюся. Пригадуєш приказку про надто цікавих і що з ними відбувається? Схожа халепа трапилася з тобою. Захотіла дізнатися, на кого тато поміняв маму? Глянути хоч разок на ту нещасну, яка йому народила дитя. Зрештою, і сестру побачити кортіло. Правда ж, Адо?
Він робить паузу. Я мовчу. Я справді нічого не розумію. Це якась дурна помилка. Звичайна помилка. Яка сестра, яка звабниця-суперниця? Якщо навіть так і мама сестриці працює в «Янголі», то хто вона? Гарячково силуюся згадати, хто з обслуги має доньок, які за віком молодші мене. І несподівано розумію, хто вона.
– Дідько! Невже це Софія? У Софії є дитина?
І пригадую сьогоднішню нашу розмову з Софією про доньку подруги, яка народилася від покруча. Той покруч – мій батько? Не може такого бути. Чи може?
Господар задоволено шкіриться.
– Так. Софія має доньку. Христина, здається, малу назвали. Років чотири, може, трохи більше. Невже ти не знала?
Він не вірить. Він пропікає, свердлить мене поглядом. Я вперто не відводжу очі. Мені легко це робити, адже я й справді анічогісінько не знала досі про свою сестру. Він невдоволено випалює:
– Гаразд. Якщо навіть я повірю в те, що ти ні сном, ні духом про свою сестру не відала, тоді моє запитання залишається відкритим. Що ти забула у «Янголі»? – У його голосі щось схоже на розчарування.
Мій страх раптом кудись зникає. Я фізично відчуваю, як усередині тане льодяна кулька, що досі заважала мені дихати. А на її місці – порожнеча. Є у мене знайома, вчиться на філолога. То вона безупинно твердить, що життя – суцільна комедія помилок. Ніхто не знає, що спонукає до дій оточуючих, тож завжди помиляється сам. Щось не багато гумору в цій комедії, яка зараз відбувається.
– Шановний Валерію Едуардовичу! Я працюю у «Темному янголі» звичайною офіціанткою. І всі ці ваші фантазії, проше пана, геть купи не тримаються. Якщо вірити у ваші домисли про моє походження, то я мала б бути вродженою вовкулакою. Та нетипова якась, вам не здається? У повню на місяць не вию, шерстю не вкриваюся, від вигляду теплої крові не судомить…
В очах Господаря вперше майнув сумнів. Він укотре уважно вдивляється в моє обличчя, перевіряючи, чи не сталася-таки прикра помилка. Намагаюся не кліпати. Він ледь киває, майже вдоволено.
– Ось ти і впіймалася. А про вовкулацтво батька звідки тоді знаєш, раз така вже чесна – нічого не бачила і нічого не чула.
– А я й не сказала, що нічого не чула. Софія мені сьогодні баєчку розповідала про погану спадковість по батьковій лінії доньки своєї подруги. Але так жалібно розповідала, що я враз і зрозуміла: про власну дитину йдеться. Отже, якщо батько у нас із Христиною спільний, то й спадковість по його лінії схожа…
Я легко парирую випад. Господар зацікавлено хмикає і цього разу звертається до мене несподівано спокійним тоном.
– Можливо,