Енеїда. Іван Котляревський

[55] Кругом костер той запаливши,

      Зо всей одежі роздяглась,

      В огонь лахміття все зложивши,

      Сама в огні тім простяглась.

      Вкруг неї полом’я палало,

      Покійниці не видно стало,

      Пішов од неї дим і чад! –

      Енея так вона любила,

      Що аж сама себе спалила,

      Послала душу к чорту в ад.

      Частина друга

      1. Еней, попливши синім морем,

      На Карфагену оглядавсь;

      Боровсь з своїм, сердега, горем,

      Слізьми, бідняжка, обливавсь.

      Хоть од Дідони плив поспішно,

      Та плакав гірко, неутішно.

      Почувши ж, що в огні спеклась,

      Сказав: «Нехай їй вічне царство,

      Мені же довголітнє панство,

      І щоб друга вдова найшлась!»

      2. Як ось і море стало грати,

      Великі хвилі піднялись,

      І вітри зачали бурхати,

      Аж човни на морі тряслись.

      Водою чортзна-як крутило,

      Що трохи всіх не потопило,

      Вертілись човни, мов дурні.

      Троянці з страху задрижали,

      І що робити, всі не знали,

      Стояли мовчки всі смутні.

      3.[56] Один з троянської ватаги,

      По їх він звався Палінур;

      Сей більше мав других одваги,

      Сміленький був і балагур;

      Що наперед сей схаменувся

      І до Нептуна окликнувся:

      «А що ти робиш, пан Нептун!

      Чи се і ти пустивсь в ледащо,

      Що хочеш нас звести нінащо?

      Хіба півкопи і забув?»

      4.[57] А далі після сеї мови

      Троянцям він так всім сказав:

      «Бувайте, братця, ви здорові!

      Оце Нептун замудровав.

      Куди тепер ми, братця, пійдем?

      В Італію ми не доїдем,

      Бо море дуже щось шпує,

      Італія відсіль не близько,

      А морем в бурю їхать слизько,

      Човнів ніхто не підкує.

      5.[58] Ось тут земелька єсть, хлоп’ята,

      Відсіль вона невдалеку:

      Сіцілія, земля багата,

      Вона мені щось по знаку.

      Дмухнім лиш, братця, ми до неї

      Збувати горесті своєї,

      Там добрий цар живе Ацест.

      Ми там, як дома, очуняєм,

      І, як у себе, загуляєм,

      Всього у нього вдоволь єсть».

      6. Троянці разом прийнялися

      І стали веслами гребти,

      Як стрілки, човники неслися,

      Мов ззаду пхали їх чорти.

      Їх сіцілійці як уздріли,

      То з города, мов подуріли,

      До моря бігли всі встрічать.

      Тут між собою розпитались,

      Чоломкались і обнімались,

      Пішли до короля гулять.

      7.[59] Ацест Енею, як би брату,

      Велику ласку показав,

      І, зараз попросивши в хату,

      Горілкою почастовав;

      На закуску наклали сала,

      Лежала ковбаса чимала

      І хліба повне решето.

      Троянцям всім дали тетері

      І відпустили на кватері:

      Щоб йшли, куди потрапить хто.

      8.[60]