міським катом? За вашою посадою ви змушені будете і з ним спілкуватися. Так от він теж займається медициною. Зрештою, це у катів уже стало традицією. Він має виняткове право на те, щоб узяти собі відрубану голову.
– Навіщо вона йому?
– О, така голова має чимало лікувальних функцій. Спочатку її треба покласти до мурашника, аж поки її геть мурахи очистять, а тоді сховати в льосі, де панує сирість, і чекати, поки вона заросте легеньким мохом. Цей мох кат збирає і продає. Багато хто вірить, що він лікує від різних недуг. А ви навідувалися до інших наших аптек?
– Ні, а треба було?
– Авжеж, що треба. Бо ваша аптека – не типова. Взірцева аптека мусить мати так зване муміє, точніше менструаційну рідину померлої жінки, мариноване людське м’ясо, людський тлущ, мох, який виростає на черепі покійника, а також наливку на кістках. Ці аптекарі є сталими клієнтами ката, який їх забезпечує усіма згаданими інгредієнтами.
– Ну, це я знаю. Бачив не раз у німецьких землях, де видано було указ, щоб фармацевти тримали у себе напохваті щонайменше двадцять три різні частини людського тіла.
Говорячи це, я звернув увагу на шпагу доктора, і запитав:
– Ви теж милуєтеся в шпагах, а не в шаблях, як більшість шляхти? Судячи з піхов, там справжня толедська сталь?
– А-а, так-так, – пожвавився доктор. – Це ще моя юнацька забавка, але не розлучаюся з нею ніколи. І не раз вона мене рятувала. Шабля добра для вершників, а я волію не надто високо над землею підійматися. А ви, я бачу, знавець?
Я зняв зі стіни свою шпагу і, вийнявши з піхов, подав доктору.
– О-о! – не стримав свого захоплення той. – Це ж лезо славетного зброяра Томаса д’Альяла. Я упізнав його тавро. Чудова річ.
– При нагоді хотів би запитати, чи не порадите мені якогось учителя фехтування? Є тут такі у Львові?
– Є-є. І не один. Тільки це у нас називається не фехтуванням, а шермеркою. Але ж ви вже маєте практику?
– Так, звичайно. Довелося трішки повоювати, але відколи в мене пошкоджена нога, я обмежений у маневрі. Тому хотілося б удосконалити шермерку – я правильно висловлююсь? – не надто стрибаючи.
– Прекрасно. Я зазнайомлю вас із майстром Аланом Рамзеєм. Він зі Шкоції. Тут у нас є ціла вулиця шкоцька, де живуть їхні купці. А Рамзей має свою школу шермерки. До нього приїжджають і з інших міст, або й він часом виїжджає, коли його науки потребує дуже груба риба. А знаєте, – доктор підвівся, збираючись іти, – я вас запрошу на наші посиденьки. Ми збираємося час від часу у шинку «Під Трьома Гаками». Така, знаєте, своя компанія. Бо з часом друзів треба вибирати, як зброю. Там буде також і Рамзей. А ще особа, яку ви знаєте, доктор Калькбреннер. Він дещо демонізований, але загалом цікава персона.
– Однак він не був серед тих, хто приймає іспити.
– Ні-ні, він надто незалежний. Тому в магістраті його не люблять. Зате він робить те, чого інші не роблять. А саме – трепанацію черепа. Про інші його революційні