в океан роздумів? Хіба більшість слів не забарвлені зовні тим змістом, який вони виражають? Якому генію завдячують вони своїм існуванням? Якщо потрібен могутній розум, щоб створити одне тільки слово, то який же вік у людської мови? Сполучення літер, їхня форма, обриси, яких вони надають слову, точно малюють – для кожного народу по-своєму – невідомих істот, що живуть у спогадах наших сучасників. Хто нам по-філософському пояснить, як відчуття переходить у думку, думка – у слово, слово – в його ієрогліфічний знак, як з ієрогліфа виникає абетка, а з абетки – письмове красномовство, яке вражає послідовністю образів, розкласифікованих риторами, образів, що являють собою ніби ієрогліфи думки? Хіба стародавній звичай малювати людські уявлення в зоологічних формах не визначив перші знаки, якими схід скористався для створення письменства на своїх мовах? І хіба ця традиція почасти не передалася й у наші сучасні мови, які поділили між собою рештки первісної мови стародавніх народів, мови величної й урочистої, і велич, і урочистість якої зменшуються в міру того, як старіють суспільства. Відлуння цієї мови, ще таке дзвінке в юдейській Біблії, таке гарне в античній Греції, слабне з поступом наших цивілізацій, які змінюють одна одну. Чи не цьому духу стародавності завдячуємо ми таємницями, схованими в кожному людському слові? Чи не існує в слові «правда» чогось на зразок чарівної прямоти? Чи не міститься в розкотистому звучанні, з яким його вимовляють, невиразний образ цнотливої оголеності, простоти істинного в усіх його значеннях? Це коротке слово дихає дивовижною свіжістю. Я взяв для прикладу формулу абстрактної ідеї, не бажаючи пояснювати проблему словом, яке зробило б її надто легкою для розуміння, – наприклад, словом «лет», що безпосередньо впливає на чуття. І хіба не те саме відбувається з кожним словом? Усі вони несуть у собі відбиток живодайної сили, якою наділяє їх людська душа і яку вони їй повертають завдяки чудесній взаємодії між словом і думкою. Хіба не кажуть, що коханець спиває з уст коханої стільки ж любові, скільки їй віддає? Одним своїм зовнішнім виглядом слова пробуджують у нашій свідомості образ тих створінь, для яких вони правлять за одяг. Як і для всіх живих істот, для них існує тільки одне середовище, де вони можуть діяти й розвиватися. Але ця проблема, можливо, містить у собі цілу науку!
І він знизував плечима, ніби хотів сказати мені: ми й надто могутні, й надто нікчемні!
Свою пристрасть до читання Луї мав змогу задовольняти цілком. У кюре Мера було дві-три тисячі томів. Цей скарб він придбав під час Революції, коли громили сусідні монастирі та замки. Як священик, котрий присягнув Революції[29], добряк міг вибрати найкращі твори з дорогоцінних зібрань, що продавалися на вагу. За три роки Луї Ламбер засвоїв усе найістотніше з тих книжок дядькової бібліотеки, які заслуговували на увагу. Зміст прочитаного він засвоював у вельми своєрідний спосіб: його око схоплювало водночас сім-вісім рядків, а розум ковзав по них так само швидко, як і