Мій хрест. Олександр Ірванець

відчуваю – підходжу до краю,

      Вже й бісенята стрибають в очах.

      Я обніму санітарочку Раю

      Прямо в холодних і мокрих кущах.

      Далі вже слів не знаходиться в мові,

      Тільки – що ми молоді і живі.

      Буде як острів в зеленому морі

      Плащ мій, простелений на траві.

      Скоро вмирати я ще не збираюсь.

      Я ще існую,

      Бо я ще люблю

      Милу мою санітарочку Раю

      І мокру – під нею – вітчизну мою.

      Але коли таки прийде по мене

      Баба безноса з косою в руках,

      Хай би росли такі темно-зелені,

      Мокрі й холодні кущі в головах…

      1984 р.

      Тінь великого класика

      Вул. Уїльяма-Шекспіра

Напис на табличці

      На вулицю Уїльяма Шекспіра

      Я дівчину недавно проводжав.

      Був дощ – не дощ,

      а просто мжичка сіра

      І вулиця Уїльяма Шекспіра,

      Яка існує в будь-якій з держав.

      Я дівчину «під локоток» держав,

      І ми ішли з кінотеатру «Космос»,

      Який римується з диктатором Сомосою,

      Якого нахиляли з Нікараґуа…

      Я захопився…

      Але ніч така була!..

      І був індійський фільм «Любов і помста» —

      Сам по собі прекрасний привід для знайомства.

      Отож ми йшли по вулиці Шекспіра,

      По вулиці Уїльяма Шекспіра…

      Ні, через рисочку: Уїльяма-Шекспіра.

      Захоплено щось теревенив я,

      Всміхалася супутниця моя, —

      Її душа так пристрасно кипіла,

      Бо не могла забути – й не забула

      Сліпучу посмішку Ріші Капура.

      (А всі наші вірші, товариші, —

      Ніщо супроти усмішки Ріші…)

      …Отож, ми йшли по вулиці Шекспіра.

      По вулиці Уїльяма Шекспіра…

      Так, через рисочку: Уїльяма-Шекспіра.