Таня Малярчук

Звірослов


Скачать книгу

її, знаєте.

      Делікатна жіночка співчутливо киває головою.

      – У дитинстві, – лепече Капітоліна, – я читала «Енциклопедію благородних дівиць». У цій енциклопедії було все, що потрібно знати жінці. Як варити раків, наприклад. Знаєте? Треба їх кидати зразу в окріп. Так раки вмруть миттєво. Якщо кидати раків у теплу воду, то смерть їхня буде повільною і страшною. А це не гуманно, розумієте мене? Жінка повинна бути гуманною.

      Делікатна жіночка нетерпляче потирає руки.

      – Але про щук в енциклопедії нічого не писали, – каже Капітоліна. – Як її вбити так, щоб гуманно? Може, якийсь укол з отрутою миттєвої дії? І чого риби взагалі живі?! Нехай би плавали в річках уже мертві!

      – Дєвушка, можете швидше? – делікатно нагадує про себе делікатна жіночка.

      Капітоліна бере величезного ножа і прикладає його сталеве лезо щуці до голови.

      – Зараз-зараз, – каже Капітоліна. – Зараз-зараз.

      Щука завмирає. Її сиве водянисте око винувато дивиться на Капітоліну. Так, немов перепрошує за те, що своїм існуванням провокує Капітоліну до злочину.

      – Не бійтеся, тисніть, Ваша Високосте, – нашіптує щука. – Мені не буде боляче. Я не відчуваю болю.

      Капітоліна крізь сльози тисне на ніж і жабра щуки роздуваються як крила.

      Капітоліна плаче і тисне на ніж усе дужче.

      – Дєвушка, ну що ви тут мексиканський серіал устроїли? – делікатна жіночка, як то зазвичай буває, виявляється зовсім не делікатною.

      Коля, який увесь час никав поруч, відбирає в Капітоліни ніж і зі знанням справи, одним точним ударом відрубує щуці голову.

      Капітоліна довго дивиться на Колю заплаканими зеленющими очима, а потім випалює:

      – Вбивця! – і, закривши лице руками, біжить у туалет митися.

      Він, як і напередодні, сидить за столом, копирсається в документах.

      Капітоліна тихенько заходить у кабінет.

      – Можна, Альберт Романович?

      Він жестом запрошує сісти на стілець біля столу.

      Капітоліна сідає. Знервована.

      Як я зараз виглядаю? – думає вона. Напевно, жахливо. Треба було нафарбувати губи. І тоналкою заїди замастити. Заїди – це моє прокляття. Скоро взагалі рот не зможу відкривати.

      – Капітоліна, – він зводить на неї свій гострий суворий погляд. – Ти здогадуєшся, навіщо я тебе викликав?

      – Здогадуюся, – киває Капітоліна, а в самої мурашки по шкірі.

      Усміхається однією з тих чарівних посмішок, яких можна навчитися лишень перед дзеркалом.

      – Добре, якщо здогадуєшся.

      Він зітхає, немов має щодо сказаного великі сумніви.

      – Сподіваюся, такого більше не повториться. Адже не повториться?

      – Чого?

      – Комедії з рибою.

      – Ну яка ж це комедія?! – зривається Капітоліна. – Я так плакала!

      Альберт Романович мовчки дивиться на Капітоліну.

      Яка ж вона дурна, думає він.

      – Це так жорстоко – відрізати рибам голови, – каже Капітоліна. – Дуже жорстоко.

      – А свиням не жорстоко?

      – Свиням