думафф, ви трошки почекайт, – казав йому човняр-швед, що знайшов свій Клондайк саме тут і виявився досить мудрим, аби це зрозуміти, – почекайт трошки, і я вам зробифф кароши човен, слово честі.
Заручившись цим словом, Расмунсен повернувся до озера Кратер і там надибав двох газетних кореспондентів, чий багаж був розкиданий по всьому перевалу, від Кам’яного дому до Щасливого табору.
– Так, – багатозначно мовив він, – у мене тисяча дюжин яєць в Ліндермані, і зараз там уже закінчують смолити мій човен. Я так гадаю, що мені пощастило. Самі знаєте, човни зараз дорогенькі, та й роздобути їх нелегко.
Кореспонденти зчинили страшну бучу, майже силоміць набиваючись йому в супутники, махали перед ним доларовими купюрами і тицяли в руки золоті червінці. Спершу він затято опирався, та потім не витримав і знехотя погодився взяти кореспондентів із собою – по триста доларів з кожного. Вони знов-таки ледь не силою змусили його взяти гроші наперед. І поки обоє писали для своїх газет нариси про доброго самаритянина з тисячею дюжин яєць, цей добрий самаритянин[20] уже поспішав до шведа на озеро Ліндерман.
– Ану давайте сюди цього човна, – мовив він замість вітання, подзенькуючи кореспондентськими золотими і жадібно озираючи готовий човен.
Швед байдуже глянув на нього і похитав головою.
– Скільки вам за нього обіцяли? Триста? Гаразд, ось вам чотириста. Беріть.
Він спробував тицьнути шведу гроші, але той позадкував від нього.
– Я гадафф, ні. Я сказафф йому, беріть, човен є готовий. Ви почекайт…
– Ось вам шістсот. Це моє останнє слово. Берете чи ні? Скажіть там, що вийшла помилка.
Швед завагався.
– Я гадафф, так, – зрештою мовив він. Востаннє Расмунсен бачив його, коли той перебирав весь свій вбогий запас слів у марній спробі пояснити іншим замовникам, яка вийшла помилка.
Німець зламав ногу, посковзнувшись на крутому схилі біля Глибокого озера, розпродав свій товар по долару за дюжину, а на отримані гроші найняв індіанців-носіїв, щоб його доправили до Дайї. Проте вранці того ж дня, коли Расмунсен зі своїми супутниками відчалив від берега, двоє інших конкурентів подалися за ним слідом.
– У вас скільки? – крикнув один із них, хирлявий житель Нової Англії.
– Тисяча дюжин, – гордо відповів Расмунсен.
– Овва! У мене вісім сотень. Закладаюся, що прийду першим!
Кореспонденти пропонували Расмунсену гроші в борг; але він відмовився, і янкі уклав парі з останнім конкурентом – справжнім морським вовком, що ходив по воді, як по сухому, і обіцяв при нагоді показати їм, як треба долати хвилю. Так він і вчинив, поставивши здоровенне брезентове вітрило, від чого носова частина човна раз у раз поринала у воду. Він першим вийшов із озера Ліндерман, але не захотів іти на буксирі й посадив перевантажений човен на скелі серед буремних порогів. Расмунсен і янкі, що теж віз двох пасажирів, перенесли поклажу на плечах, а