історії України історичного відділу ВУАН, до роботи котрої були залучені кращі фахівці і талановита молодь. За його безпосередньої участі почали діяти Комісія порайонного вивчення України і Археологічна комісія. Під керівництвом Грушевського виходили журнали «Україна», «За сто років», «Дослідження з історії України» та ін.
1929 р. Грушевського обрали академіком АН СРСР, визнаючи його безсумнівний внесок в історичну науку. Але вже 1931 р. по дорозі на сесію Академії в Москві його заарештували. Ученого звинуватили в тому, що він очолював «Український національний центр». Органи ОГПУ звинувачували «Центр» у спробі відірвати Україну від СРСР і відновити там буржуазний лад. На допитах у Москві та Харкові вже немолодого Грушевського примусили визнати висунуті обвинувачення. Однак пізніше він від них відмовився і був звільнений з-під варти. Проте Грушевського було знято з усіх посад і він змушений був жити в Москві під наглядом НКВС.
25 листопада 1934 р. в Кисловодському санаторії після нескладної операції щодо видалення карбункулу Михайло Сергійович помер за нез'ясованих обставин. Йому було 68 років. Тіло покійного професора перевезли до Києва і поховали на Байковому цвинтарі.
Після смерті М. Грушевського влада почала створювати йому репутацію «ворога народу». Розповсюдження його праць було заборонено, і вони зайняли місце в спецархівах. Переслідувань зазнали родичі і колеги видатного історика. У радянських таборах загинули дочка вченого Катерина Грушевська, брат Олександр і племінник Сергій.
Незважаючи на радянські міфи і замовчування правди, український народ через десятиліття проніс добру пам'ять про свого видатного сина, ученого і патріота – Михайла Сергійовича Грушевського.
Зараз його ім'я носять Інститут української історії HAH України і одна з вулиць Києва. У центрі столиці споруджено пам'ятник М. Грушевському.
Гурченко Людмила Марківна
(народ. 1935 р.)
Популярна акторка кіно, театру, телебачення й естради. Виконавиця комедійних і драматичних ролей більш ніж: у 80 кіно– і телефільмах. Співачка, творець і виконавець відеомузичних композицій «Пісні війни» та «Улюблені пісні». Володарка почесних звань і нагород: заслуженої артистки РРФСР (1969р.); народної артистки РРФСР (1977р.); народної артистки СРСР (1983р.); ордена «За заслуги перед Вітчизною» 4-го ступеня (2000р.); Державної премії РРФСР за фільм «Старі стіни» (1976р.). Автор книг «Моє доросле дитинство» (1982р.) та «Оплески» (1997р.).
Як часто, дивлячись на кумирів сцени й екрана, шанувальники сумно зітхають про зів'янення зірок: погляд потьмянів, мова невиразна, обличчя не рятують пластичні операції, рухи скуті, статура запливла. Так хочеться, щоб усе-таки розкрили секрет Макропулоса і чудодійний еліксир повернув молодість хоча б талановитим людям. А от над Людмилою Марківною Гурченко, здається, час не владний. Микита Михалков якось помітив: «Цій акторці завжди 28». Вічно молода й екстравагантна, вона не втратила оптимізму й бажання