на то є безліч. Але найголовніша – ваша кафедра.
Олександр Миколайович опустив очі. Дивитися на Галину Вікторівну, а тим більше виправдовуватися перед нею, у нього не було моральних сил.
– Ваша кафедра веде дві третини курсів, а це – дві третини студентів. Переважно треті, четверті, п'яті курси. Скільки ви набрали першокурсників за останні два роки?
– Здається, вісімнадцять…
– Ваша кафедра має окремий факультет, і за два роки ви набрали всього вісімнадцять абітурієнтів! Це ганьба. Лекції з філософії, культурології та соціології абсолютно не популярні. Студенти тікають на мистецький факультет до звукорежисерів та хореографів. Це загрожує повному зриву навчального процесу. Більше того, це загрожує звільненням половині викладачів з вашої кафедри і зняттям вас як завідуючого зі свого місця…
– Власне, я ж про це й хотів поговорити.
– Ви хотіли поговорити?
– Так, я хотів поговорити з вами про фінансову допомогу.
– Про що? – у Власової, здавалось, округлились очі. У такому стані вони могли навіть висушити світовий океан.
– Власне, у нас із Леонідом Григоровичем виникла непогана думка…
– А де були ваші думки два роки тому?
– Я старався…
– Він старався, – не зрозуміло до кого звернулась Галина Вікторівна. – Я не розумію вас, Олександре Миколайовичу. Часом мені здається, що ви Аферист і Шарлатан.
Культурному здалося, що це прізвища ізраїльських чиновників.
Культурний подумки перелічив усіх ізраїльських чиновників, але на думку прийшов лише араб Арафат та єврей Шарон.
Культурний зашарівся.
У Культурного з'явилося лише одне бажання: напитися і розревітися на плечі Ніколаєвського.
– Я не шарлатан.
– Справді? – афектовано примружила очі Власова.
– Чесне ленінське.
– Годі вам, богами присягаєтесь!
– У нас план… – тихенько промовив Культурний.
– У вас план, – перекривила його Галина Вікторівна.
– Так, у нас план з Ніколаєвським…
– Ви зі своїм другом наче два шкідники: Ява Рень та Павлуша Завгородній, – і вона істерично зареготала.
– Ну вислухайте мене, ради всього святого. Витримавши паузу, Власова промовила голосом Немезиди:
– Кажіть!
Культурний вирішив одразу заінтригувати Власову, щоби та більше не перебивала його своїми зауваженнями:
– Ми піднімемо авторитет Третього університету і нашої кафедри.
– Не вірю! – академічно виголосила проректор, однак Культурний попер крізь колюче теренове гілля:
– Повірте. Четвертого липня відбудеться Свято Демократії, буде парад, люди на вулиці, багато людей – усе місто, до нас з'їдуться тисячі охочих поглянути на таке дійство – і ми з Ніколаєвським вирішили зробити КАРНАВАЛ!
– Що-о? – недовірливо і гидливо протягнула Власова.
– Карнавал… – уже не так впевнено проговорив Культурний.
– Який ще карнавал? Не морочте мені голови…
– От побачите, це буде грандіозне