безробітні, мирно зібралася на центральній площі країни, аби висловити власну точку зору щодо вступу до Євросоюзу. Хіба це заборонено Конституцією?
– Ти, Остапе, як бач, зовсім нюх загубив. – Шеф мав звичку звертатися до однопартійців поіменно, не зважаючи на те, що самому перевалило трохи за тридцять. – Якби ти бодай із цікавості заїхав шляхом до роботи на вокзал, то не патякав би дурниць… А я от не полінувався й заїхав.
– До чого тут вокзал? – Голос із зали вже не лунав так впевнено.
– А те, що квиток у напрямку до столиці простому смертному придбати неможливо – поїзди перевантажені. І знаєш, який пасажирський контингент? – Михайло зробив невеличку паузу, аби дати аудиторії змогу зосередитись. – Молодь зі студентськими квитками. Просік?
Чоловік, до якого адресувалося звернення, був виразно старшим за шефа й зберігав виваженість.
– Це ні про що не свідчить. Хіба тільки про те, що студентство будь-якими шляхами прагне саботувати заняття. Хіба це вперше? Пригадайте, як було зірвано сесійні іспити, коли почалася реконструкція площі перед обласною адміністрацією. Гадаєте, їх насправді займало, скільки коштів списано з державного бюджету? Дзуськи. Це займало купку активістів – ініціаторів, що вирішили простим шляхом підняти собі рейтинг. Я сам був присутній там кілька днів, намагаючись влитися у маси, так би мовити… І я добре чув усі їхні розмови поміж собою… Патріотизмом там і не пахло, більше анархією.
– Яка різниця, Остапе, що вони говорять поміж собою? – Дискусія нерегламентованих зборів погрожувала перерости у двобій. Михайло давно недолюблював говіркого й відвертого партійця, який наважувався на відміну від інших уголос висловлювати власну думку. Останній почувався упевнено – контрольний пакет акцій у одному з провідних банків, та ще побічний зареєстрований на дружину бізнес давали йому право на оту впевненість. А бос не любив, коли йому наступають на п’яти. – Очевидним є інше. Більш рушійної сили, аніж активна молодь, не існує у світі. Пригадайте досвід Німеччини, Франції… Та що там казати, усіх цивілізованих країн. Наша молодь всотує інформацію, наче губка і, надивившись телевізор, вдовбує собі у голову, що страйком можна вирішити всі політичні, а то й особисті питання. Зрозуміло, чому вони так пнуться наразі до Євросоюзу. Дурний приклад є заразливим…
– Нічого, постоять там день – два – три, допоки самміт не скінчиться, і все затихне… – Хтось третій втрутився у дискусію… А далі змерзнуть, зголодніють, і по домівках.
– Може й так… Не виключено… – Михайло у задумі пошкрябав голову… Бо ж інтуїція чомусь підказувала зовсім інше… А остання, як свідчив досвід, не зраджувала…
– То можна дізнатися, для чого ми так раптово тут зібралися? – Упертий Остап вимагав конкретики. Обсудити політичні події у країні ми можемо і поза зборами, у сімейному колі… Відтак, якщо є якісь конструктивні пропозиції щодо дій, чи… (мугикнув) напрямків боротьби зі студентами – активістами, тоді прохання озвучити. Тільки я не розумію, з чим наразі