сумно без мами. Курчатко – хлопчик вже зроду було хоробрим, але неслухняним. Тому не послухало поради метелика і все ж пішло само шукати маму. Курчатко вийшло на широку стежку, по якій господарі ходили на город. Не ступивши і кілька кроків, воно раптом побачило, як щось темне почало швидко наближатись до нього. Курчатко не знало, що це була тінь від сороки, яка хотіла спіймати його. На всяк випадок, курча заскочило під куш і заховалося між гілками агрусу. Звідки йому було знати, що у колючі хащі сорока не полізе?
– Стре- ке-ке! – невдоволено прострекотала сорока – таке маленьке, смачненьке було – і щезло!
– Хто ви така? – спитало курча- Ви – моя мама? Адже мені сказав метелик, що у моєї мами, як і у мене, дві ніжки. Ви- велика і у вас теж дві ніжки.
– Скре- ке – ке! – відповіла сорока – вилізь з-під куща, а то я тебе погано бачу і погано чую.
Курча подивилося на сороку і подумало, що у мами не може бути такого великого і гострого дзьоба і такого скрипучого та неприємного голосу.
– Ні, Ви не моя мама! – твердо сказало курча. – Ви недобра і небезпечна. Я Вас боюсь!
– Розумнику – відповіла сорока – твоя мама – курка, а я – сорока. Стережись, бо не всі, хто має дві ніжки – твоя мама. Ти метикувате і мені сподобалось. Я політаю, роздивлюсь навкруги і коли побачу твою маму, то направлю її сюди. А ти будь слухняним і чекай тут на неї. Не йди нікуди!
Коли сорока відлетіла, курчатко заспокоїлося, посиділо пару хвилин. Сумно стало сидіти на місці, коли навколо все таке цікаве. Воно пішло далі. Може б і повернулось до мами, але заблукало і не знало де ті яйця з-під яких воно вибралось. Вирішило іти далі навмання.
– Няв! – почуло курча позад себе.
Щось велике біле з голубими великими очима та рожевим носиком лежало на стежці.
– Яке маленьке і, мабуть, смачненьке курча! – пронявкало воно – Жаль, що господар поб’є мене, якщо я насмілюсь з’їсти тебе. Мені заказано їсти курчат. Та нічого, у коморі мені вистачить сіреньких мишей, та маленьких щурят. Ти чого тут ходиш один?
– Пробачте, я спочатку подумав, що ви – моя мама – курка, але у Вас більше ніжок ніж у мене. А метелик сказав, що у мами стільки ж ніжок, як і у мене.
– Так, малий розумнику. У твоєї мами, як і у тебе дві ніжки, а у мене чотири, але не ніжки а лапки, та ще й кігтями. Я – кицька, і мої дітки не курчатка, а кошенята. У них теж по чотири лапки, як і у мене, та великі пухнасті хвостики.
Кіт розвернувся, аби показати хвіст, та мало не збив ним з ніг курчатка.
– Ходи здоровим, – проказав кіт – ти такий милий, що я хочу тобі допомогти. Я побігаю по саду, знайду твою маму, бо твоя мама – моя знайома зозуляста курка. Не йди звідси і чекай!
Як і раніше, курча не встояло і дві хвилини, як зірвалось з місця і побігло. Воно дуже бажало знайти свою маму. Яке тут чекання!
Розігнавшись, воно врізалось у щось велике і волохате, а вірніше у бік собаки Рябка, який лежав у затінку своєї буди. Від несподіванки Рябко аж гавкнув, але, оговтавшись, побачив поруч себе курчатко і здивувався.
– Гав! А чого ж це