грав у футбольній команді, до того як мав закінчити середню школу, схопив Чарлі за сорочку й відірвав йому два ґудзики.
– Тримайся подалі від моєї малої сестри, виродку. До того ж ти не належиш до цієї школи.
Він штовхнув Чарлі до Гуса, який схопив його за горло. Чарлі злякався й заплакав.
Тоді вони стали бити його. Оскар ударив його в ніс, а Гус збив із ніг і став копати носаком черевика в бік, а потім вони обидва надавали йому копняків, спочатку бив один, потім другий, а деякі інші діти на подвір’ї – друзі Чарлі – збіглися, галасуючи й плескаючи в долоні:
– Бійка! Бійка! Вони б’ють Чарлі!
Його одяг був роздертий, ніс розбитий, один зуб зламаний, і, коли Гус та Оскар пішли геть, він сів на узбіччі тротуару й заплакав. Кров здавалася йому гіркою. Інші діти лише сміялися й кричали:
– Чарлі відлупцювали! Чарлі відлупцювали!
А тоді до Чарлі підійшов містер Вагнер, один зі сторожів школи. Він відвів хлопця до чоловічого туалету і сказав йому, щоб змив кров і бруд з обличчя та з рук, перш ніж піде додому…
Мабуть, я був дуже дурним, якщо вірив словам людей. Мені не слід було довіряти ані Гаймі, ані комусь іншому.
Я ніколи не згадував про ці події раніше, але вони повернулися до мене, коли я почав думати про свій сон. Це було якось пов’язано з тим почуттям, яке опановувало мене, коли міс Кінніан читала мої звіти. Та хай там як, а я радий, що тепер я можу не просити нікого щось написати для мене. Тепер я можу зробити це сам.
18 квітня
Нарешті я зрозумів, що таке Роршах. Це тест із чорнильними плямами, той самий, який мені давали перед операцією. Побачивши його, я злякався. Я знав, що Берт запитає мене, які бачу там картинки, і я знав, що нічого там не побачу. Я подумав, що все було б інакше, якби я міг довідатися, які картинки там сховані. Можливо, там немає ніяких картинок. Можливо, це просто трюк, аби перевірити, чи настільки я дурний, аби побачити щось таке, чого там немає. Лише подумавши про це, я розлютився на Берта.
– Отже, Чарлі, – сказав він, – ти бачив ці карти раніше, пам’ятаєш?
– Звичайно пам’ятаю.
Я сказав це таким тоном, що він зрозумів, я розлютився, і він подивився на мене з подивом.
– Тобі щось не так, Чарлі?
– Ні, мені все так. Але ці чорнильні плями дратують мене.
Він усміхнувся й похитав головою.
– Тут нема чого дратуватися. Це лише один із персональних тестів. Тепер я хочу, щоб ти подивився на цю карту. Люди чого тільки не бачать у цих чорнильних плямах. Скажи мені, якою вона здається тобі, на які думки вона тебе наштовхує.
Я був шокований. Витріщився на карту, а потім на нього. Аж ніяк не сподівався почути від нього щось подібне.
– Ти хочеш сказати, що нема ніяких картинок, захованих у цих чорнильних плямах?
Берт спохмурнів і скинув окуляри.
– Ти про що?
– Я про картинки, нібито сховані в цих плямах. Минулого разу ти сказав мені, що всі можуть їх бачити, й ти хотів, щоб я їх також побачив.
– Ні, Чарлі. Я не міг такого сказати.
– Що