лікарка Вілбур приїде тебе навідати, і ми проведемо презентацію для працівників шпиталю, задіяних у твоєму лікуванні. Ми покажемо їм відеозаписи, аби ті з них, кому не доводилося стикатися з такими випадками, як твій, краще усвідомили природу твоєї недуги і знали, як тобі допомогти.
Біллі кивнув, погоджуючись. А тоді його очі розширились, а увага мовби перемкнулася на те, що відбувалося всередині нього. Він декілька разів кивнув, після чого його погляд прояснів і юнак приголомшено подивився на лікаря Джорджа.
– Що трапилось, Біллі? – запитав той.
– Артур передає, що хоче особисто схвалити список тих, хто буде на презентації.
У шпиталі Гардинга вирував ентузіазм. Лікарка Корнелія Вілбур уже читала тут лекцію, однак це було аж влітку 1975 року. Та й обставини тепер були зовсім інші. Нині у шпиталі лежав незвичайний пацієнт – перша в історії людина з розладом множинної особистості, за якою мали змогу цілодобово спостерігати в умовах психіатричної клініки. Попри те що персонал і досі поділявся на тих, хто вірив у діагноз Міллігана, і затятих скептиків, послухати лікарку Вілбур хотіли геть усі.
Хоча працівників Вейкфілдського котеджу запевняли, що на зустрічі буде чоловік десять-п’ятнадцять, до зали в підвальному приміщенні адміністративної будівлі Вейкфілду затрамбувалася мало не сотня осіб. Лікарі та члени адміністрації поприводили своїх дружин, працівники з інших корпусів шпиталю, котрі не мали жодного стосунку до лікування Міллігана, тулилися на задніх рядах, сиділи на підлозі, підпирали стіни і навіть купчилися у дверях суміжної кімнати.
Лікар Джордж показав присутнім нещодавні відеозаписи бесід із різними особистостями, які проводили як він сам, так і Дороті Тернер. Артур і Рейджен збудили неабияку цікавість, адже до того їх бачив тільки персонал Вейкфілдського котеджу. Адалана, котру взагалі не зустрічав іще ніхто, крім Дороті Тернер, приголомшила багатьох присутніх, але були й ті, в кого вона викликала недовірливі кпини. Проте щойно на екрані з’явився справжній Біллі, в залі запанувала пронизлива тиша. А коли він вигукнув: «Хто ці люди? Чому вони змушують мене спати?», – Розалі Дрейк ледве стримала сльози, і не одна вона.
Після перегляду відеозаписів лікарка Вілбур ввела до зали Біллі й коротко поговорила з Артуром, Рейдженом, Денні та Девідом. Вони відповідали на її запитання, проте Розалі бачила, що вони пригнічені. Коли зустріч добігла кінця, здійнявся гамір розмов, із якого Розалі зрозуміла, що персонал Вейкфілдського котеджу роздратований презентацією. Сестри Адрієна Маккан і Лора Фішер нарікали на те, що з Мілліганом знову цяцькаються, дозволяючи йому бути в центрі уваги. Розалі, Нік Чико і Донна Еґар сердилися, що Біллі змусили з’явитися перед усім цим натовпом.
Після візиту лікарки Вілбур лікар Джордж знову змінив стратегію лікування Міллігана, зосередившись на процесі злиття особистостей.
Лікарка Марлен Кокан почала проводити з пацієнтом регулярні бесіди, під час яких різні особистості пригадували знущання і