життя складається по-своєму, не всім же бути видатними людьми… Хтось мусить і сміття прибирати. Уявляєте, якби всі мали вищу освіту і не хотіли бруднити рук? Жили б, як свині, в багнюці. Світ би перетворився на суцільне сміттєзвалище…
– Ну що ви, що ви! Я не хотів вас образити, Маріє Степанівно! Я не те мав на увазі, їй-богу! – Владові раптом стало шкода цю жінку, з якою він завше поводився дещо зверхньо, аж ніяк не очікуючи від неї таких мудрих роздумів.
– Я вже сказала, що не ображаюсь на вас, – посміхнулась жінка. – Словом, я чого підійшла до вас… Справа в тому, що я випадково чула, як вона розмовляла по телефону. Їй хтось погрожував. Ну… тобто самих погроз я не почула, звичайно, але впевнена в цьому, бо після розмови вона виглядала дуже переляканою. А наступного дня зникла. Я мусила вам про це сказати, а раптом згодиться? Думаю собі тепер: хоч би жива була. Хоча вона мені й не подобалась, але все ж людина, – було б шкода, якби з нею трапилося щось лихе…
– Вона живісінька, повірте, я бачив її цими днями. Не хвилюйтеся за неї, Маріє Степанівно, нічого з нею не трапиться. Але дякую за інформацію.
Прибиральниця знизала плечима. Схоже, вона засмутилась, що їй не вдалося стати в пригоді.
– Ви мені дуже допомогли, справді! – Він вирішив хоч якось підбадьорити жінку. – Я думаю, що довкола неї дійсно може бути щось нечисте.
– Так. Якесь темне підозріле дільце, – вмить пожвавилась і змовницьки примружила очі Марія Степанівна. – Я дуже люблю детективи, знаєте, тому й звертаю увагу на різні підозрілі речі довкола, особливо дрібниці. Дрібниці, знаєте, малопомітні, але дуже важливі. У книжках саме дрібниці, на які спочатку ніхто не звертає уваги, допомагають у розслідуванні і стають ключовими!
Влад вражено дивився на прибиральницю: схоже, він таки недооцінював цю жінку. От буває ж таке, що людина, на яку розраховуєш, виявляється малозначущою, а той, хто непомітно лишається осторонь, є неоціненним!
– Ви маєте рацію, Маріє Степанівно. На всі сто відсотків! Дякую вам за інформацію. Я подумаю про це. Можливо, щось справді вдасться з’ясувати.
Жінка задоволено посміхнулась і пішла до своєї комірчини. Влад дивився їй услід: Марія Степанівна, ну хто би міг подумати! Такі роздуми, це ж треба. Адже вона має рацію: якщо Катерині хтось погрожував і наступного дня вона зникла, тут явно щось нечисте.
Правда це чи ні, він з’ясує, але принаймні ця інформація на даному етапі була бодай чимось суттєвим. Можливо, це виявиться першою ланкою в збиранні провокативного досьє. Хто знає, на що воно його виведе.
У голові тим часом уже визрівав план подальших дій. Він піде на свою стару винайняту квартиру, про яку геть забув за всіма перипетіями. Саме вересень є останнім оплаченим місяцем, після якого треба повернути ключі власнику. Може, Катерина лишила там якісь речі чи зачіпку. Деталі… Так. Слушна думка про деталі і дрібниці. Тепер він буде більш уважним.
Задоволено посміхнувшись, Влад увійшов до кабінету, відчинив особисту шухляду і в глибині намацав ключ від квартири.
3
Підіймаючись