нічого собі, – мені бракувало слів, аби виразити те, з якою спритністю Олег з тетою про всіх подбали. Єдине закрадався сумнів, чи то було спонтанне рішення за дві години, чи над ним вже давно хтось зосереджено мізґував.
– Але ж чоловіче, на дідька нам стільки квартир?
– Як то навіщо? Продамо. Ти ж сама розумієш – не маленька – що цілу квартиру дорожче можна продати, ніж кімнату, – мало не на пальцях пояснював чоловік, раптом ввійшовши в роль багатія.
– Олеже, а не здається тобі, що все складається занадто просто? – в мене на ту мить закінчились аргументи, – не здається, що в житті так не буває?
– Чому ж не буває? – буває! Особливо тоді, коли є гроші!
Що тут скажеш?
Я погодилась.
Ми розлучились, але з того часу я більше ні Олега, ні його грошей, які він таки отримав, не бачила. То чи це можна назвати зрадою?
Радше – ні.
Стогін за стіною, який досягнув свого апогею, розсіяв мої спогади дрібними шматочками по раптом згуслому просторі спальні. Тепер до звуків, які видавала жінка, добавився ще й якийсь стукіт. Ритмічний. Та це ж… ліжко. Вірніше, ніжки ліжка, які то відриваються від землі, то знову зі всією силою опускаються. Ого! Такого я ще не стрічала. Я звичайно знала, що таке буває, та й різні анекдотичні ситуації чула, але щоб отак, за стіною… сусіди…
Останнім часом була настільки втомленою і вимученою переживаннями, що одразу навіть не розуміла, як на ті звуки реагувати. Розізлитись? Постукати їм в стінку – хай трохи принишкнуть, чи позвонити просто в двері і влаштувати скандал, який не скоро забудуть. Зрештою, потрібно поважати чуже приватне життя. Нема чого влаштовувати такі гучні оргії серед ночі в будинку з тонкими стінами.
Треба було думати куди в’їжджати, – єхидно думалось мені. З такою любов’ю до нестримних розваг могли б собі купити квартиру в старому будинку з метровими стінами – там тебе точно ніхто не почує. От хоч таку квартиру як була в мене… Ту, що я, таки послухавши Олега, доволі вигідно продала разом з приєднаною сусідньою кімнатою. Але що з того, що така квартира в мене була – жодного разу мені не довелося дізнатись, на які звуки здатне моє власне ліжко. Все було більше ніж травіально – я роздівалась, лягала, вкривалась ковдрою. За кілька хвилин, ретельно почистивши зуби пастою, ще й зубним порошком, приходив чоловік. Не встигала як слід зручно вмоститися, а він кількома відлагодженими і точними рухами допроваджував мене до задоволення. Мовчки і як годиться сприймала його старання. Терпляче завмирала ще на якусь мить, аби чоловік і собі наздогнав мене. Поцілувавши в чоло і побажавши доброї ночі, він з почуттям виконаного обов’язку пересувався на свій бік ліжка і в ту ж мить засинав. Мені не залишалось нічого іншого, як вторити йому. Ніяких тобі стогонів, ніякого ритмічного постукування ліжком.
Замість того, аби продовжувати злитись на нових сусідів, замість того, аби нарощувати в собі лють і образу за перерваний сон і за те, що в них є щось, чого я, судячи з усього, не мала, уява раптом почала малювати того чоловіка, який своїми могутніми