Сучасні ділові документи та папери. Як правильно оформити і підготувати. Зразки та приклади
тність, що в ній будь-яка нація закодовує свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність.
Для кожного народу, поки він існує, мова стає начебто другою природою, що, будучи, з одного боку, результатом його діяльності, з іншого – оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, їжі, народ не може існувати. Зречення рідної мови, навіть неповага до неї б’ють по народові так само боляче, як і нищення природи. Пригадаймо вірш Дмитра Павличка:
Ти зрікся мови рідної. Тобі
Твоя земля родити перестане.
Зелена гілка в лузі на вербі
Від доторку твого зів’яне.
Ти зрікся мови рідної. Ганьба
Тебе зустріне на шляху вузькому…
Впаде на тебе, наче сніг, журба —
Її не понесеш нікому!
Ти зрікся мови рідної. Нема
Тепер у тебе роду, ні народу.
Чужинця шани ждатимеш дарма —
В твій слід він кине сміх – погорду.
Ти зрікся мови рідної…
Що ж таке рідна мова? Яку мову вважати рідною? Відомі мовознавці Д. Розенталь та М. Теленкова запропонували таке її визначення: «Це мова, що її засвоює дитина в ранньому дитинстві шляхом копіювання дорослих, які її оточують». Навряд чи воно дає вичерпну відповідь на поставлене запитання, адже дитину з раннього дитинства можуть виховувати в чужорідному мовному середовищі.
Чимало мовознавців забуває про те, що рідна мова закладена в людині генетично, і це доведено наукою. Сучасна електроніка, наприклад, здатна зафіксувати особливості національного плачу новонародженої дитини. То чи маємо ми право байдуже ставитись до свого національного генетичного коду? Учені підтвердили геніальний здогад Вільгельма Гумбольдта, висловлений у XVIII ст., що мова у вигляді коду існує в нейроклітинах людського мозку й генетично передається від батьків до дітей. Вивчення мови дитиною відбувається як розшифрування цього коду.
Видатний мовознавець О. Потебня, котрий постійно цікавився питаннями народності і мови, взаємовідношення націй і мов, народності й особи, дво- та багатомовності, подальшою долею націй і мов, стверджував, що мислення дитини має формуватися на ґрунті рідної мови, і, поки воно не дозріло, поки не сформувався остаточно мовно-розумовий апарат, двомовність є шкідливою. Давно помічено, що маленькі діти, коли вчаться розмовляти, самі створюють слова та їх форми, іноді несвідомо, за принципами давньоруської мови. Це ще один доказ того, що мова передається генетично з роду в рід, від дідів і прадідів онукам. Сучасний громадський діяч, журналіст і політик, поет і перекладач Павло Мовчан пише у своїй статті: «Мова – це п’ята ефірна стихія, яка облягає національний простір, і зменшення її сфери призводить до утворення своєрідних озонних отворів, через які вривається чорна енергія, що деморалізує народ… Мова – це певним чином і антропологія. Зміна мови не може не позначатись на зміні антропологічного типу. Зменшується обсяг пам’яті, відповідно зазнають змін і півкулі мозку. Якщо замість 40 найменувань криги у балкарців чи 30 назв снігу у ненців вживається лише одна – просто „сніг“ і просто „крига“, то, зрозуміла річ, це не може не позначитись на всіх параметрах того чи того генотипу».
Українська мова – одна з прадавніх слов’янських мов, котра є рідною для десятків мільйонів людей. В Україні 72,7 % становлять українці – корінні її мешканці. Для українців рідна мова – це мова нашої нації, мова предків, зв’язок між кожним з нас та між нами й попередніми поколіннями, їхнім духовним надбанням. Рівень розвитку рідної мови є джерелом духовного розвитку народу. Знати, берегти і примножувати рідну мову – це обов’язок кожної людини. Народ, який не усвідомлює значення рідної мови, її ролі в розвитку особистості, не плекає її, не може сподіватися на гідне місце серед інших народів.
Занепад рідної мови є наслідком духовного зубожіння народу. Ми, українці, – народ із давньою історією, багатою культурою і, поки хочемо лишатися цивілізованою нацією, не можемо допустити такого. Ставлення до рідної мови є свідченням національної свідомості й рівня культури народу. Отже, одним із головних завдань українського суспільства, як і будь-якої іншої розвинутої спільноти, показником його самосвідомості й визначником розвитку культури є, нарівні з турботою про збереження природних багатств та примноження цінностей духовної культури, постійна турбота про екологію мовного середовища.
Українська мова своєю красою й багатством здавна привертала увагу вчених. Сучасна українська літературна мова виконує різноманітні суспільні функції – комунікативну, естетичну, мислетворчу, культуроносну та ін.
Комунікативна функція полягає в тому, що мову використовують для спілкування, інформаційного зв’язку між членами суспільства. Спілкування – найважливіша функція мови. Вона є універсальним засобом обміну інформацією в просторі й часі.
Комунікативній функції підпорядковані інші функції мови, зокрема експресивна. Полягає вона в тому, що саме завдяки мові ми виражаємо свій внутрішній світ,