Тамара Альохіна

Секрет радості


Скачать книгу

боку букет квітів, а з іншого – яскравого барвистого горобчика.

      Коли все було готово, годівницю повісили в саду на старій яблуні. Насипали в неї їжу.

      А на цій яблуні жили Сірий горобець та Сіра горобчиха.

      − Поглянь, − сказав Горобець, − тепер у нас своя їдальня.

      − Ой, як гарно. І як красиво! – згодилась Горобчиха, − І квіти, і горобчик!

      − Таких горобців не буває! – сказав Сірий горобець.

      − А може, й бувають, − заперечила його подруга.

      − Не буває таких горобців!

      − А може, буває!

      − Не буває! – дуже голосно закричав Горобець. – Я старший і розумніший: я точно знаю!

      − Гаразд, − згодилась Горобчиха, − не буває. Не варто тобі так перейматися, дорогий!

      Слухав їх намальований горобець, слухав і прикро йому стало:

      − Як же не буває, якщо я ось тут є! Я буваю, тобто я є!

      Та оскільки живі горобці його не чули, він вирішив їм довести, що насправді існує. Дочекався ночі і, коли птахи заснули, усю їхню їжу розкидав.

      Прокинулися вранці сірі горобці, глянули – а їжа на землі.

      − Дивно, − промовили вони, − хто б це міг зробити, та й навіщо?

      Наступного ранку знову все повторилося.

      − Слід би вистежити цього розбійника, − сказав Сірий горобець.

      − А давай прикинемося, що ми спимо, − запропонувала Горобчиха, − і будемо стежити.

      − Так і зробимо!

      Щойно стемніло, птахи зробили вигляд, нібито вони сплять, а самі стали спостерігати через гілочки. І бачать: намальований горобець поворухнувся, розправив крильця й злетів, зовсім як справжній. Покружляв над годівничкою, а потім усе зерно скинув на землю.

      − Ах, ти ж розбійник! – закричав Сірий горобець. – Зараз я тебе провчу!

      − А як же ти мене провчиш, якщо мене немає? – запитав Барвистий горобець. Він повернувся на своє місце і знову став намальованим.

      − Навіщо він це робить? – не розумів Сірий горобець. – Навіщо шкодить нам?

      − Ну, ти ж говорив «не буває таких горобців, не буває» – от він і образився. – пояснила Горобчиха.

      − Гаразд, − буркнув Сірий горобець, − бачу, що бувають! Лише не второпаю: навіщо?

      − А я знаю.

      − Ну, так поясни чи що!

      − Бачиш, із цього боку квіточки намальовані?

      − Ну.

      − Навіщо вони?

      − Для краси!

      − Отож і він так само, − пояснила Горобчиха, − і він теж – для краси!

      − Гаразд, − сказав Горобець, − хай собі, аби лише нашу їжу не скидав!

      − Отож-то, − сказав Барвистий горобець, − і нічого було задаватися: ми тільки сірі, ми найгоробчіші! Інші теж бувають!

      − Ну, добре, добре, − сказав Кирилко, прослухавши казку. – А яка ж користь від краси?

      − Від краси велика користь, − пояснила Ліза. – На неї приємно дивитися, і настрій поліпшується!

      − Це правильно, − згодився Букі. – Проте є один секрет.

      − Секрет? – здивувалися діти.

      − Завтра я вам розповім про нього.

      Конячка

      Наступного дня Букі пояснив дітям, у чому полягає секрет.

      − Світ, у якому ви живете, схожий на дзеркало.

      −