Зінаїда Луценко

Свята Марійка


Скачать книгу

коли стало відомо про її стан, однокласники від Христі відвернулись. Тільки це не надто засмутило майбутню маму, вона й так сторонилася світу. Сиділа у своїй кімнаті при зашторених вікнах, і навіть удень там панували сутінки. Христя багато читала, щось писала в особистому щоденнику, до матері й вітчима не говорила.

      – Це мов не моя дочка стала, не Христя, – казала мама до дядька Славка, коли він зауважував про відчужену поведінку падчерки.

      – Дивись, бо ще щось дурне надумає. Ти цю справу заколотила, тож будь уважна, аби ми не втрапили у халепу, якось розрулюй ситуацію.

      – Ось народить дитину Христя, то її й попустить, усі вагітні нервові, я теж така була…

      Пологи минули на диво легко. І хоч Христя була ще дуже юна, тонесенька й худенька, вона не плакала й не кричала, як інші породіллі, а коли дитина з’явилася на світ, зітхнула з полегшенням й заплющила очі.

      – У вас народився хлопчик! – лікар вийшов у коридор привітати Христиних батьків.

      – Яке щастя! – сказала мама. – Але ж ви пам’ятаєте, про що ми з вами говорили? Уколіть дочці який там треба препарат, аби у неї не було молока.

      – Зараз медсестра перев’яже їй груди.

      – І обов’язково зробіть укол! Ми хочемо бути певні. Бо наша дівчинка ще неповнолітня, це для неї й так було великим стресом, годувати дитя вона не буде, ми заберемо дитину і будемо ростити як свого сина.

      – Гаразд, як скажете, – утомлений лікар рушив коридором, а Христина мама затулила обличчя руками і засміялася від щастя: – Нарешті у мене є син, мій син! Наш хлопчик, Славку, чуєш?!

      Про Христю вже не думала. Хіба… Як забирали з пологового будинку, дядько Славко намагався вручити падчерці букет із квітами, а мама – таки наважилась, підійшла і одягнула на шию дочці розкішне намисто із бурштину, із золотою застібкою. Христя подарунка не відкинула, уперше подивилася на маму і посміхнулась:

      – Тепер я більше тобі нічого не винна? Одного сина досить?

      – Дякую, Христе, дякую тобі, моя рідненька!

      Їхали додому на машині, мама на задньому сидінні тримала згорточок із немовлям, дядько Славко кермував, а біля нього, на передньому сидінні, – сиділа Христя у намисті…

      Був кінець червня, однокласники святкували закінчення дев’ятого класу, деякі готувалися вступати до училищ. Христина мама теж вирішила, що досить доньці ходити в школу.

      – Та ще й у нашій ситуації, я гадаю, буде краще, коли Христя поїде до іншого міста і вступить там до художнього училища. Дівчинка розумна, обдарована, закінчила музичну школу, вміє танцювати, навіщо ще два роки марно сидіти за партою. А так – покаже себе, розвиватиме талант, вчитиметься спеціальності. Там тебе, Христе, ніхто не знатиме, то й не будуть говорити.

      – Я теж так думаю, – згодився дядько Славко, – а ти як, Христе?

      – Я тільки за!

      Маленький Ігорок не турбував ночами Христю, вона не мусила на нього навіть дивитися – усе робила мама, бо це була ЇЇ дитина. Після того як позбулась живота, Христя й справді трохи заспокоїлась і навіть чомусь ставилася